Ukrainian languages for kids

Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — і їсти нічого. Дід і каже: «Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок». От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю та й побіг дорогою.

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик. «Колобок, — каже, — колобок, я тебе з’їм!» А він каже: «Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»

Та й побіг.

Біжить та й біжить. Зустрічає його вовк. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»

Та й побіг.

Знову біжить та й біжить. Зустрічає його ведмідь. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану!»

Та й маху…

Біжить та й біжить. Зустрічається з лисичкою. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»

«Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було». От він і сів та й давай співати:

А лисичка його — гам! Та й проковтнула.

В одному чудесному селі жив коли давно-предавно чоловік, котрий мав жінку, внучку Марушку, собаку Жучку, кота Мурчика.

Коли наступила тепла весна, все навкруги зазеленіло, дід взяв лопату і пішов на грядки, скопав і посадив зернятко ріпки. Росла ріпка, росла, а дід за нею доглядав.

А коли прийшла золота осінь пішов дід ріпку рвати. Обійшов кругом неї, а вона така велика-превелика виросла, взяв дід за чуб ріпку тягне-тягне, а витягти не може. Пішов дід кликати бабу.

— Йди, поможи мені ріпку витягти!

Прийшла баба на город, взявся дід за ріпку, а баба за діда. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Пішла баба кликати на допомогу внучку Марушку.

— А йди, онучко, не сиди, ріпку вирвати поможи!

Прийшла Марушка на допомогу. Взявся дід за ріпку. Баба за діда, внучка за бабу, тягнуть-тягнуть, а витягти ріпку не можуть. Пішла внучка кликати собачку Жучку.

— А йди, Жучко, та поможи нам витягти ріпку?

Прибігла собачка ріпку виривати. От взялися: дід за ріпку, баба за діда, внучка за бабу, Жучка за внучку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Побігла Жучка кликати кота Мурчика.

— А йди, Мурчику, та допоможи нам витягти ріпку!

Прибіг кіт, взявся за собачку, собачка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Пішов Мурчик кликати на допомогу мишку. Прибігла мишка, взялася за кота, кіт за собаку, собачка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку. Тягнуть-тягнуть, та як попадають, і ріпка зверху. А мишка плиг під ріпку і заховалася. От таку велику ріпку виростив дід у себе на городі.

І я там була, ту ріпку бачила, а хто не вірить, хай перевірить.