СТАНІСЛАВ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ. ПОЕЗІЇ

Чернілевський Станіслав Болеславович

Біографія

Народився 6 липня 1950 в с. Жвані на Вінниччині. Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Середню освіту здобув у Тульчинському та Муровакуриловецькому інтернатах. Вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка, з якої на перший курс був відрахований за “українським націоналізмом”.

1973 закінчив Вінницький педагогічний інститут, недовго працював учителем. Річ у тому, що з дитинства марив кіномистецтвом. Працював монтувальником декорацій у Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Писав кіносценарії. Вірші почали писати з четвертого класу. Зараз працює режисером і редактором на ТРК “Студія 1 + 1”, зокрема відповідає за дублювання українською мовою іноземних фільмів. А перша поетична збірка “Рушник землі” (1984), до якої він ішов досить довго і відповідально, свідчить про зрілість його непересічного таланту.Є лауреатом премії імені Василі Симоненка.

Життєвий шлях Станіслава Чернілевського був вельми непростим. Хлопчик залишився без батька у багатодітній родині, тож довелося здобути середню освіту в школах-інтернатах. Не відразу Станіславу пощастило з вибором “сродної” професії. Спочатку недовго працював учителем після закінчення Вінницького педагогічного інституту, але не вважав справу справді “своєю”. З дитинства Чернілевський марив кінематографом і прагнув вступити на факультет кінорежисури. Його мрія збулася. У стінах Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого він здобув фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка.

Проте де б не був Станіслав Чернілевський, який життєво проезжую частину себе не обрав, він, перш за все, поет. Йому заслужено було присуджено премію імені Василі Симоненки.

Поезія Чернілевського бере свої початки та мотиви в дитячих мріях. Дмитро Павличко у передмові до книжки С. Чернілевський “Рушник землі” писав: “Є такі серці, для котрих розлука з матір’ю – смертельна страждання …” З його дитячих муку, з туджбі за мамою, перші постраждалі почуття народжували його вимогливі поняття людини і світу, емоційні хвилі душі , які пройшли спустя все дитинство і молодість, щоб ударити нині гучним прийомом поетичного тексту “.

Про пачку любові до рідної мени свідчить вірш “Тепло родинного інтиму”. Мати творить чудо, намагаючись погріти свою родину, вона запалює піч і нав’язує “мотузком диму” хату до небес. У неї в поятояльцах вже дорослий син, але в хаті, зігрітій материнським теплом, він знову стає маленькою дитиною, його душа світліє, бо відчуває світло світанкової матерії вогню.

Якщо роз’їхалися діти, мати сумує, знову і знову чекає їх у спорожлій хаті, щоб погріти своєю теплотою. Пізніше свої кращі думки мабуть пов’язує з внуками. На тему це вірш “Забала внучка в бабі черевічки”. Якщо літо “перекотилося” за село і осінь, що сміливо опускало “горіховий лист до вікна”, прийшла пора бабусі прощатися з внучкою, яка відвідувала її в селі.

Маленька дівчинка махнула “рученям”, обрызгала повітря дитячим сміхом і їхала в місто. Випадково забуті маленькі дитячі черевички нагадують бабусю на тему те, як вона колись була маленькою, на те, як підросла її діти, на тему маленької внучки, яку хотілося б бачити частіше. Перед сном бабусю торкнулася шнурів, щоб уві сні побачити їх маленьку господиню.

Любов до матері, до рідного житла зформована особистість Станіслава Чернілевського. Надзвичайно ювелірний лірик, він, як ніхто інший, зумів передати материнську гіркоту та суми розставання з рідними дітьми та внуками.

Теплота родинного інтиму

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвітток не скрес.

Встала мати Мотузочком диму

Хату прив’язала до небес.

Весело і з ляком серед печі

Полум’я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутую плечі,

Мати не питаю, чому не сплю.

Вже тим же зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я – малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувати не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив’язане до неба

Світанковим маминим вогнем.