Настала осінь

Після теплого літечка настала довгоочікувана осінь. Прийшла вона несподівано, тихенько, ніби якась таємнича гостя. Тому, мабуть, її ніхто й не помітив відразу. Проте нікого осінь не забула, всім дарунки казкові принесла.

В садку червоніють яблука, красуються грушки, достигають сливи. Це дари щедрої господині-осені.

Оксамитовий запах осені відчувається скрізь. Проте найбільше його чути в повітрі. І тоді здається, ніби то сама осінь пливе по вулицях, лоскочучи перехожих легенькими павутинками бабиного літа. А птахи тим часом починають збиратися у далеку подорож. Вони незабаром полетять у теплі краї на зимівлю і повернуться тільки навесні. На дахах будинків, правда, ще можна побачити десятки ластівок. Весело щебечучи, вони немов прощаються зі своїм рідним краєм…

Недарма кажуть, що осінь — золотокоса красуня. Після її приходу увесь ліс став немов золотавий. Стрункі берізки вдягли гаптовані золотом сукні. Тепер їхні розкішні шати виграють і сяють на сонці. А ось гордо стоять могутні велетні. То дуби. Лиш де-не-де багряніють красені-клени. Пишається своїм вбранням і калина… А ще в лісі можна знайти безліч грибів та ягід.

До речі, в скарбниці усної народної творчості збереглося багато віршів, пісень, казок та оповідань, пов’язаних з цією прекрасною порою року.

Золота осінь

Ось настала золота осінь. Сама красива і мальовнича пора року. Осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. Ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. На берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти.

Золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. Ідеш і радієш такій красі. І починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. А іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою.

Гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. Дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. Золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. Не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. Ах! Як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти.

Золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. Але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. А як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.

Осінній ліс

Настала осінь. Золотом покрилися листя на деревах, в повітрі з’явилася прохолода. Рідко визирало сонце, осявало все навколо і забарвлювало ліс в яскраві і веселі кольори.

Вітер зривав з дерев листя і ніс їх невідомо куди. Листя тремтіли на вітрі і, то сумно, то радісно кружляли в танці. Коли вітер опускав листя, вони плавно і витончено падали на холодну, вологу землю.

Дерева погойдувалися з боку в бік. Здавалося, що вони живі, що вони хочуть пройти по цьому чудесному лісі й оглянути кожен кущик, кожен сухий сучок. Злегка пожовкла трава, таємниче шелестіла і під подихом вітру походила на хвилі.

По блакитному небу пливли білосніжні перисті хмари. Промені сонця просвічувалися крізь янтарні листя. На душі ставало тепло і добре. Весь цей прекрасний осінній ліс був оповитий якоюсь загадкою.

Осінь в парку

Кожна пора року залишає свій слід в нашому парку: літо – шум густого листя, зима – тишу доріжок, весна – веселий дзвін струмків, а осінь – обсипує золотом.

Зайду до парку, присяду на лавочці, не можу надивитися, наче раніше не бачив: кожне дерево палає, горобина обсипана червоними ягодами. Грона звисають, як виноград. Серед гілок лунають співи птахів. Повно зараз тут тих, хто любить поласувати червоною ягодою горобини чи погрітися під останніми теплими променями. Земля ще не протряхла після дощу. У чистоту п’янкого повітря просочується аромат листя.

Я люблю гуляти з друзями по осінніх алеях парку, усипаним різнокольоровими листками. Вони шарудять і над головою, і під ногами. Ось круглий липовий листочок, а різьблений ось – кленовий. Які кумедні у нього зубчики … Збираємо їх і кидаємо високо вгору – це салют осені.

Повертаюся додому пізно. Сонце сховалося за обрій. Земля враз потемніла й затихла. Парк залишився наодинці з тишею і осінню.

КІНЕЦЬ!