Земля наша мати

Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!

Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.

Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн – частка великої сiм’ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо “Земля багата – народ багатий”, – вчить нас народна мудрiсть.

Та я вiрю, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов’ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого – рiдної землi. Треба тiльки серцем пам’ятати, що ми – одна славна родина i земля у нас, як i мати, – на всiх одна!