Борис Олійник
Copyright © 2017
Борис Ілліч Олі́йник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавська область.
Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році. У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети “Молодь України”.
З 1962 по 1973 рік працював в журналі “Ранок”. Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора.
Був заступником головного редактора журналу “Дніпро” та старшим редактором видавництва “Дніпро”. З 1971 по 1974 рік — заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 рік — завідувач відділу, член редколегії журналу “Вітчизна”.
З 1976 по 1991 рік — Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.
Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987 очолює його на громадських засадах. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання “Почесний громадянин міста Києва”.
З 1995 по 2006 рік Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.
З 1996 по 2006 рік віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії.
З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України.
З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.
5 липня 2010 року Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Деякі поезії Б. Олійника, покладені на музику, стали популярними піснями: “Мелодія”, “Мати сіяла сон”, “Пісня про матір”.
3
4
Мелодія
Заболю, затужу,
заридаю… в собі, закурличу,
А про очі людські
засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
на твоє праслов’янське обличчя,
І зоря покладе
на мовчання моє печать.
Забіліли сніги,
забіліли на цілому світі.
Опадає листок,
як зів’яле чаїне крило,
Там, де ми відбули,
там, де наше відтьохкало літо,-
Забіліли сніги-.. забіліли сніги…
замело.
Це приходить, мов сон.
Це приходить до мене із марень:
Теплий шепіт і схлип.— чи сльоза,
чи роса од ріки?
І на обрій вечірній
ляга, мов на еллінський мармур,
Ледь означений профіль
і тиха лілея руки,
Я для інших одцвів,
я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
підійди і торкни мої віти —
Я тобі засвічусь,
як нікому іще не світивсь!..
Заболю, затужу, заридаю… в собі,
закурличу.
А про очі людські
засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
на твоє праслов’янське обличчя,
І зоря покладе
на мовчання моє печать.
5
6
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко –
і тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! –
сполохано кинулись діти.
– Куди ви, бабусю? –
онуки біжать до воріт.
– Та я недалечко…
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти…
А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», –
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
7
8
Published: Apr 20, 2017
Latest Revision: Apr 20, 2017
Ourboox Unique Identifier: OB-293065
Copyright © 2017
Skip to content