КИЙ
Як на горі серед ліщини
Воздвиг фортецю – диво з див,
Як гуртував свої дружини,
На голубий Дунай ходив.
І на воротях Цареграда
Свої зарубки залишив,
Як захищав він руську правду,
Як мирно із братами жив.
І йшла сестриця привітати
Своїх натомлених братів.
Понині в променях іскриться
Над плесом вічного Дніпра
І Щекавиця, й Хоревиця,
І Старокиївська ГОРА.
(О. Лупій)
АСКОЛЬД ТА ДІР
Посідали на човни.
Бачать – річка. Довго нею
Геть на полудень пливли,
Аж угледіли на горах
Місто, вежі і вали.
– Хто живе у цьому місці?
Хто тепер у ньому пан?
– Тут колись жили та вмерли,
Кий, Хорив та Щек, брати,
А тепер ми під хозаром,
животій та дань плати.
– Не журіться! – Дір промовив.
– За мечі! – Аскольд гукнув.
Налякалися хозари
І в степи біжать гуртом,
І дружина здобуває
Пишний город над Дніпром.
Стали вільними поляни,
Вихваляють вояків,
А Аскольд разом із Діром
Вибираються в князів.
(Олександр Олесь)
ОЛЕГ
По Дніпру пливуть на Київ
Чужоземні байдаки!
І князі Олегові назустріч
З воєводами пішли.
“Чи з добром, чи з злом приходиш
Ти у наш гостинний двір?” —
І Олег похмуро, грізно
На питання відповів:
“Я прийшов з могучим військом,
Я вам Ігоря привів.
Не походите з князів ви,
Як же княжити змогли?
Як скінчив Олег промову
І на знак його руки
З човна Ігоря виносять
Чужоземні вояки.
А князів Аскольда й Діра
Піднімають на списах,
І Олег вступає в Київ
При побідних голосах.
І, коня свого спинивши,
Він говорить: ”Вояки!
Хай же матір’ю нам стане
Славний Київ на віки!”
(Олександр Олесь)
ІГОР
Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним,
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на віщий спів:
«Нум, русичі, славетні дні спом’янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукомор’я голих берегів!»
А любо Дону шоломом зачерпти!.
(Микола Зеров)
ОЛЬГА
Нагло шелест. Оглянулась:
Перед нею — Ігор-князь.
На йому убрання просте,
Без оздоби, без відзнак,
Лук з залізними кінцями,
Збоку стріли, сагайдак.
Привітався з нею Ігор
І сказав перевезти…
Загойдавсь на хвилях човен
І поволі став плисти.
І очей не зводить Ігор:
Що за дівчина — краса!
Заговорить: думка — сонце;
Очі сині небеса.
Хто вона, чия і звідки,
Князь докладно розпитав,
А на другий день по неї
І сватів своїх послав.
І за князя вийшла заміж
Проста дівчина з села
І до смерті вірним другом
Князю Ігорю була.
(Олександр Олесь)
СВЯТОСЛАВ
Як над Дніпром вляглася буря
І з тихих плавнів потягнуло сном,
Князь печенігів, марнославний Куря
Підніс важкого келиха з вином.
Запита буде печенізька слава
Питвом заморським — не медком простим,
А княжий келих — череп Святослава,
Окутий ґратовинням золотим.
Регоче Куря: справа це рахубна —
Щоб руський князь позбувся голови.
Убила Святослава примха згубна —
Попереджати, що «Іду на Ви».
(Микола Руденко)
Published: Mar 8, 2017
Latest Revision: Mar 8, 2017
Ourboox Unique Identifier: OB-265139
Copyright © 2017