Ференц (Франц) Ліст — угорський композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, представник музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи.

Ференц Ліст — перший піаніст, який виступав із сольними концертами, завдяки чому заслужив визнання професіоналів і публіки. Попри те, що немає жодного звукозапису гри Ліста, його визнано одним із найвпливовіших піаністів своєї епохи. Також був знаний через свою благодійність: допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, навчав безкоштовно талановитих студентів, сприяв фонду пам’яті Бетховена, пожертвував значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті.

Багато з його фортепіанних творів увійшли до «традиційного репертуару» — зокрема «Угорські рапсодії», «Соната сі мінор» та два фортепіанні концерти. Зробив численні фортепіанні транскрипції популярних сцен із опер, симфоній, каприсів Нікколо Паганіні, пісень Франца Шуберта; його окремі фортепіанні твори вважаються найвидатнішими прикладами фортепіанної майстерності. Був автором хорової, вокальної та симфонічної музики, а органні твори Ліста посіли чільне місце у репертуарі органістів.

Біографія

1. Батьки

Батько Франца Ліста, Адам Ліст (1776–1826) служив у князя Естергазі «доглядачем поголів’я овець». Це була почесна й відповідальна посада, позаяк вівці були головним багатством родини Естергазі. Князі підтримували мистецтво. До 14 років Адам грав на віолончелі в оркестрі князя, яким керував Йозеф Гайдн. Після завершення навчання у католицькій гімназії в Пресбурзі (нині Братислава) Адам Ліст став послушником Францисканського ордену, але через два роки вирішив з нього піти. Він на все життя зберіг дружбу з одним із францисканців, що, як припускають деякі дослідники, надихнуло його назвати сина іменем патрона ордену — Францом, а сам Ліст, також підтримуючи зв’язки з францисканцями, у пізні роки життя вступив до ордену. Адам Ліст писав музику, присвячуючи свої твори Естергазі. У 1805 році він домігся свого призначення в Айзенштадт, де була резиденція князів. Там у 1805—1809 роках у вільний від основної роботи час він продовжив грати в оркестрі, маючи можливість працювати з багатьма музикантами, які приїжджали туди, у тому числі з Луїджі Керубіні та Людвігом ван Бетховеном. У 1809 році Адам був відісланий до Райдінґа. У його будинку висів портрет Бетховена, який був кумиром батька й згодом став кумиром сина.

Мати Франца Ліста, уроджена Анна Лагер (1788–1866), народилася в Кремсі (Австрія). Осиротівши в 9 років, була змушена переїхати до Відня, де працювала покоївкою, а в 20 років переїхала до брата в Маттерсбург. У 1810 році Адам Ліст, приїхавши в Маттерсбург відвідати батька, познайомився з нею, а в січні 1811 року вони одружилися.

2.Дитинство

Участь батьків у музичному формуванні сина була винятковою. Адам Ліст рано почав навчати сина музики, сам давав йому уроки. У церкві хлопчика вчили співу, а місцевий органіст — гри на органі. Після трирічних занять Ференц у восьмирічному віці уперше виступив на публічному концерті. Батько возив його до вельмож, де хлопчик грав на роялі, зумівши викликати серед них доброзичливе ставлення. Розуміючи, що Ференцові потрібна серйозна школа, батько повіз його до Відня.

З 1821 року Ліст навчався у Відні гри на фортепіано у Карла Черні, який погодився вчити хлопчика безкоштовно. Школа Черні дала Лістові універсальність його фортепіанного мистецтва. Теорією Ліст займався в Антоніо Сальєрі. Виступаючи на концертах, Ліст став сенсацією для віденської публіки. Під час одного з виступів Бетховен, після блискучої імпровізації Франца в каденції одного зі своїх концертів, поцілував його. Ліст про це згадував протягом усього життя.

3.Париж

Після Відня в 1823 році сім’я Лістів виїхала до Парижа. Метою була Паризька консерваторія, але Ліста туди не прийняли, тому що брали тільки французів. Однак батько вирішив залишитися в Парижі, незважаючи на своє складне матеріальне становище. Через це доводилося постійно організовувати виступи. Так у ранньому віці почалася професійна діяльність Ліста. Займалися з Лістом педагоги з тієї ж Паризької консерваторії (серед них були такі видатні музиканти як Фердинандо Паер й Антонін Рейха), однак ніхто більше не вчив його гри на фортепіано — Черні залишився останнім його педагогом. У цей період Ліст почав писати музику, переважно репертуар для своїх виступів — етюди. У 14 років розпочав створювати оперу «Дон Санчо, або Замок любові», що навіть була поставлена в Ґранд-Опера в 1825 році.

У 1827 році після тяжкої хвороби помер Адам Ліст. Близько трьох років Франц перебував у пригніченому стані, його дратувала роль «паяца», дивини світських салонів. Через ці причини Ліст на кілька років залишив паризьке світське життя, навіть був опублікований його некролог. У Ліста зріс рівень містичних настроїв, що проявлялися й раніше.

У світі Ліст з’явився знову тільки в 1830 році, у період Липневої революції. Ліста захопило бурхливе життя довкола нього, заклики до справедливості. Виникає ідея «Революційної симфонії», у якій мали б бути використані революційні пісні. Ліст повернувся до активної діяльності, успішно концертував

«Роки мандрівок»

З 1835 по 1848 роки тривав наступний період життя Ліста, за яким закріпилася назва «Роки мандрівок» (за назвою збірника п’єс).

У Швейцарії Ліст і Марі д’Агу жили в Женеві і, часом, у якому-небудь мальовничому селищі. Ліст робив перші начерки п’єс для збірника «Альбом мандрівника», що згодом став «Роками мандрівок» (фр. “Années de pèlerinage”), викладав у Женевській консерваторії, іноді їздив у Париж з концертами. Однак Париж уже захоплений іншим віртуозом — Сигізмундом Тальбергом, і Ліст не мав колишньої популярності. У цей час Ліст почав надавати своїм концертам просвітницьку тематику — грав симфонії (у своєму перекладанні для фортепіано) і концерти Бетховена, парафрази на теми з опер й інше. Разом з д’Агу Ліст написав статтю «Про роль мистецтва й становище митця в сучасному суспільстві». У Женеві Ліст не припиняв активного європейського життя. До нього приїжджали друзі з Парижа, у тому числі Жорж Санд.

У 1837 році, уже маючи дитину, Ліст і д’Агу поїхали до Італії. Тут вони відвідали Рим, Неаполь, Венецію, Флоренцію — центри мистецтва й культури. В Італії Ліст написав нариси про місцеве музичне життя, які надіслав у Париж для публікації. Для них було обрано жанр листів. Адресат більшої частини листів — Жорж Санд, що відповідала Лісту також нарисами в журналі.

В Італії Ліст уперше в історії зіграв сольний концерт без участі інших музикантів. Це було сміливе й зухвале рішення, що остаточно відокремило концертні виступи від салонних.

До цього ж часу відносяться фантазії й парафрази на теми з опер (у тому числі з «Лючії ді Ламмемур» Доніцетті), переклад «Пасторальної симфонії» Бетховена й багатьох творів Берліоза. Давши кілька концертів у Парижі та Відні, Ліст повернувся до Італії (1839), де закінчив перекладання симфоній Бетховена для фортепіано.

Ліст давно мріяв поїхати в Угорщину, однак його подруга Марі д’Агу була проти цієї поїздки. У цей же час в Угорщині відбулася велика повінь, і Ліст, маючи вже величезну популярність і славу, вважав своїм обов’язком допомогти співвітчизникам. У такий спосіб з д’Агу відбувся розрив, і в Угорщину він виїхав сам.

Австрія й Угорщина зустріли Ліста тріумфально. У Відні після одного з концертів до нього підійшов Тальберг — давній його конкурент, визнавши перевагу Ліста. В Угорщині Ліст став виразником патріотичного підйому нації. На його концерти дворяни приходили в національних костюмах, підносили йому дарунки. Кошти від концертів Ліст перевів на користь потерпілих від повені.

Між 1842 й 1848 роками Ліст кілька разів об’їхав всю Європу, в тому числі побував у Російській імперії, Іспанії, Португалії, був у Османській імперії. Це був пік його концертної діяльності. Росію Ліст відвідував у 1842 та 1848 роках. У Петербурзі Ліста слухали видатні діячі російської музики — Володимир Стасов, Олександр Сєров, Михайло Глінка. При цьому Стасов і Сєров згадували про своє потрясіння від його гри, а Глінці Ліст не сподобався, він більше цінував Джона Філда.

Ліст цікавився російською музикою. Він дуже високо оцінив музику «Руслана й Людмили» Михайла Глінки, зробив фортепіанну транскрипцію «Маршу Чорномора», листувався з композиторами «Могутньої купки». У наступні роки зв’язки з Росією не переривалися, зокрема, Ліст видав збірник обраних уривків з російських опер.

У цей же час досягла кульмінації просвітницька діяльність Ліста. У свої концертні програми він включав безліч фортепіанних творів класиків (Бетховена, Баха), власні переклади симфоній Бетховена й Берліоза, пісень Шуберта, органних творів Баха. З ініціативи Ліста в 1845 році були організовані святкові заходи на честь Бетховена в Бонні, він же вніс значну суму для встановлення там пам’ятника геніальному композиторові.

Однак через якийсь час Ліст розчарувався у своїй просвітницькій діяльності. Він зрозумів, що вона не досягає мети, а обивателеві приємніше послухати попурі з модної опери, ніж сонату Бетховена. Активна концертна діяльність Ліста припинилася.

Пізні роки

На початку 1860-х років Ліст і Кароліна переселилися в Рим, але жили у різних будинках. Вона наполягала на тому, щоб Ліст став ченцем, і в 1865 році він прийняв малий постриг і звання абата. Творчі інтереси Ліста лежали тепер переважно в області церковної музики: це ораторії «Св. Єлизавета», «Христос», чотири псалми, реквієм і угорська коронаційна меса (нім. Kronungsmesse). Крім того, Ліст написав третій том «Років мандрівок», насичений філософськими мотивами. У Римі Ліст грав, але надзвичайно рідко.

У 1866 році Ліст поїхав до Веймару, почався так званий другий веймарський період. Жив він у скромному будиночку свого колишнього садівника. Як і раніше, до нього приїжджали молоді музиканти — серед них Едвард Гріг, Олександр Бородін, Олесандр Зілоті.

У 1875 році діяльність Ліста зосередилася переважно в Угорщині (у Пешті). Тут він був обраний президентом знову заснованої Вищої школи музики. Пізніше цей заклад став відомим як «Королівська угорська музична академія», а з 1925 року — носитиме ім’я композитора. Ліст викладав, написав «Забуті вальси» і нові рапсодії для фортепіано, цикл «Угорські історичні портрети» (про фігури угорського визвольного руху).

Дочка Ліста Козима в цей час стала дружиною Вагнера (їхній син — відомий диригент Зіґфрід Вагнер). Після смерті Вагнера вона продовжувала організовувати вагнерівські фестивалі в Байройті. На одному з фестивалів у 1886 році Ліст застудився, незабаром застуда перейшла в запалення легень. Помер композитор 31 липня 1886 року в Байройті на руках камердинера.

Творчість

Багатогранна творча діяльність Ліста охоплює близько 60 років. Упродовж свого життя він створив понад 1300 творів. Витоками композиторського стилю Ф. Ліста вважаються французька та німецька композиторські школи, а також угорський міський музичний фольклор. Деякі особливості національної музики, наприклад танців вербункош та чардаш знайшли своє втілення у низці творів, перш за все — в «Угорських рапсодіях», а також обробках народних пісень.

Основний принцип творчості Ф. Ліста — програмність. В основі більшої частини його творів лежить поетично-сюжетний задум. За допомогою програми Ліст намагався надати мистецтву більшої дієвості та образної конкретики, більшої доступності для слухача. Творам Ліста загалом притаманний романтичний конфлікт дійсного і особистого, який вирішується через героїчність. Окремі твори Ліста присвячені героїчним подіям чи постатям минулого, наприклад, «Мазепа» (втілено героїчний образ українського гетьмана), «Героїчний марш в угорському стилі», «Битва гунів». Чільне місце займають твори, натхнені національно-визвольним рухом — «Поховальна хода», присвячена пам’яті страчених у 1849 році революціонерів, симфонічні поеми «Плач за героями», «Угорщина» та інші твори. Тема Батьківщини прослідковується також в таких творах як «Угорські історичні картини», «Угорська коронаційна меса» та багатьох інших.

Протягом свого життя Ф. Ліст фактично написав шість творів, присвячених гетьману Івану Мазепі: перший етюд для фортепіано, 1827 р.; Трансцендентальний етюд ч. 4 «Мазепа», 1838 р. (присвячений В. Гюго); Трансцендентальний етюд ч. 4 «Мазепа», 1840 р. (змінена версія твору 1838 р.); Симфонічна поема «Мазепа», 1851 р.; «Мазепа» для двох фортепіано, 1855 р. та для фортепіано на чотири руки, 1874 р.

Ліст як піаніст

Ліст виступав у концертах буквально до останніх днів свого життя. Деякі вважають, що він є винахідником жанру сольних концертів піаністів й особливого патетичного концертного стилю, що зробив віртуозність самодостатньою й захоплюючою формою.

Пориваючи зі старою традицією, Ліст поставив рояль так, щоб відвідувачі концертів могли краще бачити вражаючий профіль музиканта і його руки. Іноді Ліст ставив на сцену кілька інструментів і подорожував між ними, граючи на кожному з рівним блиском. Емоційний натиск і сила удару по клавішах були такі, що під час турне він залишав за собою по всій Європі порвані струни й зламані молоточки. Все це було невід’ємною частиною вистави. Ліст майстерно відтворював на роялі звучність повного оркестру, у читанні нот з аркуша йому не було рівних, славився він і блискучими імпровізаціями. Вплив Ліста дотепер відчутно в піанізмі різних шкіл.

Найзначніші твори

Опера

• 1825 — «Дон Санчо або замок кохання»

Для оркестру

• 13 симфонічних поем (1848–1861)
  • «Що чутно на горі» (Ce qu’on entend sur la montagne), 1848–1849 за мотивами Гюго
  • «Тассо. Скарга і тріумф» (Tasso. Lamento e triomfo), 1849 за мотивами Байрона
  • «Прелюди» (Les préludes), за мотивами Ламартіна 1848, редакція 1854
  • «Орфей» (Orpheus), 1853–1854
  • «Прометей» (Prometheus), 1850
  • «Мазепа», 1851
  • «Звуки свята» (Festklänge), 1853
  • «Плач за героями» (Héroïde funèbre), 1849–1850
  • «Угорщина», 1854
  • «Гамлет», 1858
  • «Битва гуннів» (Hunnenschlacht), за картиною Кульбаха 1857
  • «Ідеали» за Шиллером
  • «Змалку до останку» (Von der Wiege bis yum Grabe) 1882
• «Симфонія до Божественної комедії Данте» 1857
• «Фауст-Симфонія» (за мотивами Гете) 1854

Для фортепіано з оркестром

• 1849 Концерт для фортепіано з оркестром № 1 Мі-бемоль мажор
• 1849 Концерт для фортепіано з оркестром №. 2 Ля-мажор, редакція 1861
• 1849 «Танок смерті» ( Totentanz), для фортепіано з оркестром, редакції 1853–1859
• 1852 Фантазія на угорські народні теми для фортепіано з оркестром

Для фортепіано

• 1822 Варіації на тему Діабелі
• 1826 12 етюдів (2-а ред 1938, 3-я ред. — «Трансцендентні етюди», 1851)
• 1838 «Великі етюди за Паганіні», в тому числі № 3, «Кампанела» (La Campanella); та № 5, «Полювання» (La Chasse, редакція 1851)
• 1841 «Аркуші з альбому» (Feuilles d’album),
• 1845–1848 «Балада № 1 Des-dur»
• 1848 «Три концертні етюди»
• 1848–1853 «Роки мандрів» (Années de Pèlerinage): Перший рік — Швейцарія; Другий рік — Італія — Венеція і Неаполь; Третій рік
• 1849 «Поетичні та релігійні гармонії» для фортепіано
• 1850 Мрії кохання (Liebesträume)
• 1851 19 «Угорських рапсодій» для фортепіано
• 1851 «Полонез № 1» для фортепіано
• 1852 «Вальс-експромт» для фортепіано
• 1853 Соната для фортепіано h-moll
• 1853 «Балада № 2» для фортепіано
• 1860 «Мефісто-вальс» № 1 для фортепіано
• 1881 «Сірі хмари» (Grey clouds) для фортепіано
• 1885 «Атональна багатель» для фортепіано

https://youtu.be/JBZwJSC0h3k?feature=shared

https://youtu.be/xWVTWJkpnmM?feature=shared

https://youtu.be/8nJo9gacsTg?feature=shared