Життя в стилі ЕКО

Сьогоднi ми можемо поговорити про эко стан України та що таке эко взагалi.

Екологія – це наука, що вивчає закономірності відносин між організмами та довкіллям, а також організацію і діяльність надорганізмових систем (популяцій, видів, біоценозів, біосфери).

Термін вперше запропонував німецький біолог Ернст Гекель в 1866 р. в книзі «Загальна морфологія організмів» («Generelle Morphologie der Organismen») для позначення біологічної науки, яка вивчає взаємодію організмів з їхнім середовищем.

Стосовно рослин цей термін уперше був використаний данським ботаніком Е. Вармінгом 1895 року.

Сучасна екологія — наука про навколишнє середовище, основою якої є сукупність знань про живі організми на різних рівнях біологічної організації, їхню еволюцію, просторовий розподіл і динаміку біологічних систем у часі.

У структурі сучасної екології виділяють такі основні напрямки; загальна, соціальна та прикладна екологія.

Загальна екологія охоплює аутоекологію (факторіальна екологія), демекологію (екологія популяцій), синекологію (екологія угруповань), екосистемологію (екологія екосистем), біогеоценологію (еквівалент  екосистемології, основоположником якої є В. М. Сукачов), глобальну екологію та ноосферологію В. І. Вернадського.

Загальна екологія вивчає фундаментальні проблеми структурно-функціональної організації екосистем, а також взаємодію біосистем різних рівнів інтеграції між собою та довкіллям.

Соціальна екологія вивчає відносини у системі «суспільство — природа» між людьми та навколишнім середовищем, а також взаємозалежність серед людей, колективів та інституцій.

Розділами соціальної екології є економіка природокористування, екологія людини, антропогеографія, біоекологія, екофілософія, історія цивілізації, екологічне право, екологічні технології, екологічна етика, тощо.

Прикладна екологія з’ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв’язання головним чином практичних питань.

• сільськогосподарська екологія
• екологічний моніторинг
• екологічна токсикологія
• управління екосистемами
• заповідна справа
• наукові основи охорони довкілля
• геоекологія (вивчає охорону і раціональне використання природних ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літоекологію).
• техноекологія — вивчає техногенні фактори впливу на довкілля.

Отож сьогодні є підстави говорити про складно організовану систему — екологічне знання.

Екологія є науковою основою раціонального використання природних ресурсів і стійкого розвитку суспільства, охорони біологічного різноманіття. Екологічне знання дає змогу розробити дієві кроки до подолання екологічної кризи та вирішувати різні екологічні проблеми.

Екологічний стан України — це набір відомостей щодо екологічної ситуації у всіх регіонах держави, в тому числі — інформація стосовно її актуальних екологічних проблем.

Екологічна ситуація в Україні на кінець XX ст

Основними центрами зосередження екологічних проблем наприкінці XX ст. в Україні були високоурбанізовані райони, міські агломерації та великі промислові центри. Питома вага забруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в тому числі у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — понад 50%. Майже 1/4 частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлювалася і потрапляла в атмосферу без очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в атмосферу також характерні для високо урбанізованих областей. Так, на Донецьку область припадало майже 1/3 всіх викидів по Україні, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область. Основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Основними забруднювачами були промислові підприємства. В УРСР було зосереджено 1200 шкідливих виробництв союзного підпорядкування. У 78 містах республіки шкідливі речовини в атмосфері перевищували гранично припустимі норми в 60 разів, у 76 містах забрудненість питної води перевищувала норми в 12 разів. Надмірно забрудненими стали Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Південний Буг. Екологічно тривожний стан склався в акваторії Чорного та Азовського морів.

Ядерні та промислові проблеми

В Україні на середину 1980-х років було зосереджено до 40% потужностей атомних електростанцій СРСР. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігалися в великих індустріальних центрах: Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін.

Екологія довкілля

Величезна сільськогосподарська освоєність та невиправдана розореність земель, концентрація промислового виробництва та його застаріла технологія, хижацьке ставлення людини до природи унеможливлюють стабільний розвиток на нашій Землі. Варто лише зауважити, що забруднення проявляється через надмірну концентрацію тих чи інших хімічних елементів або енергії вище фонових або допустимих норм. Воно може бути природного й техногенного походження, і може викликати якісні зміни характеристик основних компонентів природи та їх складових і негативно впливати на живі організми.

Рівень екологічних змін

Масштаби змін природного середовища залежать від двох основних факторів: інтенсивності прояву речового складу забруднювачів та здатності природи до самоочищення. Остання властивість лежить в основі поняття стійкості окремих компонентів природи до антропогенного навантаження на основі відмінностей у поширенні забруднювачів у різних середовищах. Тверді, рідкі й газоподібні викиди забруднюючих речовин поступають у всі компоненти природи: води, ґрунти, атмосферне повітря. Найбільше викидів здійснюється в атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються в інші компоненти природи, підвищуючи тим самим уже існуючий у них рівень забруднення. У процесі довготривалої дії забруднювачів погіршуються чи порушуються основні природні, соціально-економічні функції природного середовища. Це ускладнює життя всіх живих організмів, а особливо людини. Слід зважити також на явище синергізму (сукупної дії чинників, яке характерне як для самого процесу забруднення, так і для викликаних ним наслідків). Важливо відмітити властивість деяких хімічних елементів поступово накопичуватися в об’єктах середовища, що призводить до посилення пагубної дії при їх проходженні біологічними ланцюгами.