НИКА

русалоньки у морі
і ти йдеш до них по волі
з уст пісні глибокі линуть
запаморочливі думки покинуть
заходиш в воду в повний зріст
а біля тебе чийсь хвіст
зав’яжуть тебе піснями
наче шовковими нитками
прокляття на тобі велике
а вони шепочуть тихо
шепочуть наче колиха матір свого малюка
відкриті очі у воді
а темрява як у ві сні
русалки поруч, відчуваєш?
вони біля тебе і ти це знаєш

і знову я не можу спати
і немає сил кричати
знову зорі в небі сяють
и я на камеру це знімаю
але зорі мов прозорі
не рідні,як і все навколо
відчуваю я недугу
і в душі якась напруга
де мій дім, моя природа
з таким життям ,я не згодна
хочу вдома я сидіти
на кухні чаї пити
танцювати у кімнаті
смажити м’ясо на багатті
жити наче все в останнє
і відчувати лиш кохання
співати на вулиці пісні
гуляти разом навесні
усе це бачу у ві сні
а як прокинусь то в журбі
переді мною все лиш сіре
хіба я тут у чомусь винна ?

две души сплетались воедино
это было прелестно и красиво
тихий шепот слышен был вокруг
действий шел замкнутый круг
шли года и жизнь все расцветала
лёгким ветром лица обдувало
сплетались пальцы так терпеливо
а улыбки сияли так счастливо
в один момент все оборвалось
слез и истерик море началось
бушевало так страстно
их горе выглядело опасно
тихий звон заполнял пустоту в душе
и каждый день сплошное клише
грозы,дождь и шум моря
ушло под воду их горе
утонуло вместе с ними
это было так красиво

усі ми маленькі метелики
і дзвінко хлопають крильця,наче келихи.
кожна квіточка для нас домівка
і залишаємось ми відпочити на хвилинку.
ця хвилинка виходить у місяці й роки
і ми вже полетіли б залюбки,
та інша квітка вже розпалась,
краса її вже вичерпалась.
залишився тільки стеблик тоненький,
але ж він такий рідненький.
проте вже місця для метелика нема
зламалася квітка ота чарівна.
залишився метелик на іншій квітці,
але душею тільки в рідному місці

я тримаю у руці кольорові олівці
намалюю тут пейзажі,і світ сонечка найкращий
бо Полтава невеличка,наче маленька синичка
оглянуся тут навколо,щоб побачити все знову
помилуюся усім,з олівцями у руці