Село Підцир’я

Підцир’я – село біля річки Цир

Підці́р’я  —  село в  Україні , у  Камінь-Каширській громаді Камінь-Каширського районуВолинської області . Населення за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року становить 764 особи. Поблизу мальовничого берега річки Цир розташоване село Підцир’я. У сиву давнину воно називалося Переброди через те, що навколо поселення було чотири броди. У документальних джерелах село вперше згадується 1545 р. при описі Луцького замку. Населення зазнавало утисків від князів Сангушків, великі шкоди завдали феодальні усобиці. Внаслідок інших Сангушків їх заслуги пограбували Переброди у 1565 р.

У 1569 р. історичну долю Великого князівства Литовського, у складі якого перебувало село, визначила Люблінську унію. Постановою Люблінського сейму 1 липня 1569 р. Литва і Польща об’єдналися в єдину державу Річ Посполиту. З цього часу для села Переброди почалася нова сторінка історії. Становище жителів погіршилося. Посилився феодальний гніт і закріплення селян. Панщина зросла до трьох днів на тиждень. Основними заняттями були землеробство, скотарство, полювання. Навколо села розтягнулися великі ліси, багаті на звірину, ягоди, гриби. Ліси зверталися з великими просторами родючої землі, де було добре вирощувати хліб. У 1570 з 30 селянських дворів лише 11 малих присадибних ділянок.

Польське панування тривало до кінця XVIII ст. Після трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795), проведених Росією, Австрією і Пруссією, Польща перестала існувати як суверенна держава. Волинь увійшла до складу Російської імперії. На цій землі були розширені загальноімперські адміністративні та судові органи.

Значний вплив на історію села Підцир’я мала реформа міністрів внутрішніх справ Петра Століпіна. Вона була започаткована указом від 9 листопада 1906 р. Століпін поставив собі за мету створити на селі заможне селянство. Згідно з реформою селянин мав право купити землю і оселитись на них, перенісши туди свої господарські будівлі.

Бідні селяни купити землю не мали змоги. Люди середнього достатку купували ґрунт і переселялися. Внаслідок реформи в Підвір’ї були заселені урочища «Дубицьке» та «Велике поле». Тяжкі умови змушували мешканців Підприємства виїжджати на заробітки. За словами Веремейчик Ірини Денисівни, 1935 року народження, її батько Денис Потійович, 1891 р. н., їздив на заробітки до Канади, коли йому виповнилося 18 р.(1900). Господар до своїх робітників ставився добре, проте не любив піяцтва. Найманих робітників харчували м’ясом, ковбасами і т.д. д. Віра Денисівна згадує слова батька: «Ми тут не їмо того на Пасху, що в Канаді їдуть у будні дні». Батько тяжко не працював. Він підвозив корм на ферму для корів.

Протест напередодні війни рідні Денису Потійовичу написав лист, у якому просили його повернутися додому через те, що сім’ю можна вивезти у Сибір. Після такої звістки батько приїжджає на рідну землю. За кошти, зароблені наполегливою працею, сім’я купила :2 га землі в Дубровиці, 2 га в Нуйні.

З початком Першої світової війни Денис Потійович пішов воювати на стороні Росії.

У 1915 р. австрійці ввійшли в с. Підцір’я. До місцевих жителів вони ставилися добре, часто гралися з дітьми. Словами старожилів, у клубі Фінюк Агафії розташувався військовий госпіталь, у якому лікар та медсестра надавали допомогу пораненим. Військову форму солдати віддавали прати жінкам. Проте не кожна з них могла виконувати таку роботу. Австрійці давали вказівку старості села, щоб він призначав жінок, які мали прати їм одяг. За виконання роботи прекрасна половина як винагороду отримувала марлю, мило, гроші.

У цей час остання хата була покрита соломою або очеретом. Завойовники казали місцевим жителям про те, що вони не грамотні, але працьовиті. Адже в 1916 р. крім священика, який приїздив до села, ніхто не вмів писати.

Нині с. Підцир’я входить до м. Камінь-Каширський

Говірка с. Підцир’я