ВСТУП або СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

Споконвіку було Слово,

а Слово в Бога було,

і Бог було Слово.

                                                    Єва́нгеліє від Іва́на

                                                            (Ів. 1:1–5)

     Мені подобається творчість. Я відчуваю, що це саме моя стихія. Обожнюю вечори, коли тінь від свічки повільно спливає думками, створюючи магічну атмосферу загадковості, коли через мереживо зірок у бездонному небі видно лик Всевишнього. Тоді хочеться творити те, що рветься на поверхню, те, що зрозуміють лише такі самі білі ворони, що обожнюють темряву ночі. 

       На мою думку, поезія – це один зі способів самовираження та самореалізації, це пошук краси у буденних речах, це вид опосередкованого спілкування зі світом , людьми, Богом. Для мене творчість є  листочком подорожника, що лікує душевні рани, вогником, що запалює душу, джерелом, що тамує спрагу, молитвою, яка веде до Бога. 

        Бог для мене – сила, що спонукає до творчості,окриляє думки, дарує натхнення, посилає терпіння у скрутні моменти життя.

        У добіці поезій “ Душа на кінчику пера”представлено власні твори, написані впродовж останнього року. Це здебільшого експерименти зі словом і пошуки власного стилю, а також спроба поетично осмислити такі важливі у нашому сьогоденні проблеми людського розуміння, спілкування та співчуття, взаємодопомоги.

       Завдання на перспективу : доповнити рукописну збірку “ Душа на кінчику пера” новими текстами та видати її. 

РОЗДІЛ  І. ТВОРЕЦЬ І ТВОРЧІСТЬ

                                                  Творчість – прояв Бога

                                                  в людині.

М. Бердяєв

Творчість – одна з складових нашого сучасного життя.

Кожна людина по – своєму бачить навколишній світ, Всесвіт і для того, щоб індивідуалізувати свої пізнання і порівняти їх з іншими, ми використовуємо творчість. Тобто, сприймаючи інформацію, ми її переробляємо і надаємо їй тієї форми, яку ми хочемо. Цей процес трансформації і генерування в абсолютно іншій формі називається творчістю.

Творчість – це не окрема властивість, це цілісна характеристика людини, це спосіб існування, стиль життя.Одне з визначень творчості – діяльність, що породжує щось якісно нове,чого ніколи раніше не існувало. У розмовах про творчість найчастіше маються на увазі особливі здібності, які дозволяють робити щось цікаво, оригінально, не так, як усі. При цьому міркують про спадковість, про середовище виховання, про особливий склад характеру. Ми ж насмілимося стверджувати, що ці параметри – тільки вершина айсберга, який дозволяє нам зробити припущення про щось набагато величніше, що є в основі цього загадкового явища.

Сама ідея творчості можлива лише тому, що є Творець і що був довершений ним оригінальний творчий акт, в якому стало сущим небувале, не витікаюче ні з чого попереднього, що не забирає і що не зменшує абсолютної потужності Творця.

Творчий дар, що споріднює людину з її Творцем, дар, якого позбавлені навіть ангели, є великою прерогативою людини. Проте, якщо Бог творить ні з чого, як сказано у Біблії: подивися на небо і землю і, побачивши все, що з ними, пізнай, що все створив Бог ні з чого (2 Мак. 7, 28), то людина, створена подібно своєму Творцю, творить образи, які до того не існували у світі, проте не з досконалого небуття, а викликаючи їх до життя з певного світу, досяжного розумом, і даючи їм життя у світі  емпіричному.

Протягом всього існування людство старалось проявити себе саме через творчість. Людина – це активний суб’єкт,
що діє. І саме ця дія, процес досягання цілі, а не саме досягнення, найбільше подобається тій особі, яка є дійсно творцем. Якщо простішими словами, то художник, який дійсно насолоджується процесом нанесення фарб на
полотно, який робить це задля задоволення власних естетичних потреб, а не заробітку, дійсно є художником, творцем прекрасного, культури.

Микола Бердяєв вважав, що творчість – це свобода, яку надає нам Бог, щоб ми могли творити, втілюючи всі його ідеї та плани в реальне життя. Саме для цього він наділяє людей певними талантами.Тому Бог і людина рівні в особистісних відносинах спільної творчості. Проте, також філософ вважає, що як і людина, так і Бог в результаті
створення чогось певного рівно відповідальні.

Бог створює людину як свою подобу, наділяючи її творчою самостійністю. І основне життєве завдання людини, як бачить його Бердяєв, – стати гідною цього дару, навчитися користуватися своєю свободою. Тому суспільство розділилось на два табори. Перший вважає, що, людина це подоба чогось вищого, Бога, створена для того, щоб далі творити протягом життя. Другий думає, що талант це лише навичка, здобути людиною протягом життя.
Так чи інакше, кожен самореалізується та впливає на світову культуру та історію саме завдяки своїй діяльності в
галузі культури. Проте лише той наділений даром бути творцем прекрасного, хто щасливий діяти, йдучи до цілі, а не має бажання збагатитися матеріально чи суспільним визнанням завдяки такій праці.

РОЗДІЛ  ІІ. ЯНГОЛИ І ДЕМОНИ

     За християнським ученням при хрещенні людини Богом дається янгол – охоронець, добрий дух, який допомагає і керує в усіх її земних діяннях. За православними уявленнями, янгол-охоронець невидимо перебуває при людині протягом усього її земного існування. Одне з головних завдань янгола – збереження життя і спасіння душі підопічного. Янголи заступаються і молять Бога про пом’якшення тягарів буття, увечері і опівночі заступники людини підносяться на небо зі звітом для Бога про справи людей. У їхні функції входить духовна настанова християн у їхній вірі та відведення душі після смерті на суд Божий, у вічність.

      Більшість молитов християнських церков закликають до допомоги янголів-охоронців як найближчих духовних покровителів. Людина не може знати імені свого конкретного янгола-охоронця, і тому шанують їх усіх 21 листопада як день пам’яті всіх херувимів.

     Образи ангелів дуже багатогранні: від потужних крилатих створінь, струнких крилатих юнаків до малесеньких янголиків – діток у білих льолях з кучериками на голівках. На ангела випадає нелегка доля: уберегти підопічного від поганих вчинків, хибних думок, захистити від неприємностей, застерегти від небезпек, що загрожують. 

Одержимість людини силами зла в міфах, казках, народних віруваннях метафорично відображається в образах різних демонів.

Де́мон — дух із надлюдською силою, що належить до невидимого світу і має вплив на життя й долю людей.  Первісно демонами називались божества-посередники між вищими божествами й людьми взагалі, котрі повідомляють волю іншого божества чи здійснюють певний вплив згідно його волі на видимий світ. У всі часи демони представляли образи сили духу людини, її внутрішню боротьбу і сумніви.

У християнстві демони — це янголи, що приєдналися до Сатани під час його бунту проти Бога. Демони всіляко перешкоджають спасінню людей, підштовхуючи до вчинення гріхів. Вони навівають згубні думки й почуття, вводять у скруту, спонукають до створення облудних учень, тощо. Їм приписується здатність керувати силами природи. Також демони обіцяють різні багатства й задоволення, видають себе за людей і Божих янголів аби схилити до гріха. 

Найжахливішим злом, яке тільки можна собі уявити, є феномен одержимості.

Зокрема, в образі чорта людина персоніфікує свої злі прагнення, почуття і вчинки. У такий спосіб відбувається метафоричне розщеплення внутрішнього світу особистості, зло «виноситься за межі» людського Я. Потворна зовнішність яскраво відображає потворність внутрішню. Бог і чорт – два протилежні принципи: один творить все добре, інший – все зле.

Отже, уявлення про янголів і демонів виникли внаслідок прагнення людини вийти за межі своїх здібностей та норм суспільної моралі і реалізувати потенційно можливий сценарій власного життя. Образи цих демонів постали як результат метафоричного виокремленняй персоніфікації внутрішнього зла й агресії людини,акумульованої на рівні несвідомого. Відтак образи
янголів і демонів -це одвічна боротьба добра
і зла в душі людини, а також спроба через усвідомлення існування зла знайти шлях до пізнання Бога.

Не всі з нас здатні переживати відповідальність за вчинки, що потягли за собою тяжкі наслідки. Життя й справи “нечистої сили”, диявола – це психологічний механізм позбавлення нас від стресу, пов’язаного з почуттям провини.

РОЗДІЛ ІІІ. ГРІХ І ПОКАЯННЯ 

Одним із центральних мотивів Біблії є мотив взаємин Бога і людини, які часто стають конфліктними, і причиною таких конфліктів є гріх. Загалом, поняття гріха має буденний і метафізичний зміст. У буденному значенні гріх — це відступ від віри та моральних норм.

    Гріх є свідомою відмовою від всеосяжного щастя, яке може отримати кожна людина за умови дотримання заповідей, духовної чистоти, відповідності канонам ідеального християнина. 

    Гріхопадіння смертної людини зумовлено вже її появою на світ згідно з віруванням у втрату Адамом і Євою місця поряд з Господом. Життя християнина є постійною боротьбою зі спокусами й принадами тлінного світу. Така концепція пояснює важливість смерті у світогляді християнина, життя якого перетворюється у постійне балансування на межі праведність / гріх.   

    Поряд із мотивом власної гріховності розробляється мотив гріховності світу і потреби цілковитого відречення від нього шляхом внутрішнього подолання тілесного боку життя. 

   Гріховність світу напряму пов’язана з мотивами кінця світу, Страшний Суд тяжіє над усіма християнами як поворотний пункт подальшого існування, мірило прожитого. Людина знаходиться у вкрай несприятливих умовах, адже ніколи не знає, коли помре, а тому має готуватися до кращого світу протягом всього життя, кожна хвилина стає очікуванням кінця. 

   Концепція гріха і гріховності вимальовується також із урахуванням біблійних заповідей та загальноприйнятих норм етики і моралі. Найважчими гріхами, які є основою людської зрадливості, є тупість, гордість, бажання влади і розкошів. Гріх як святотатство, цинізм, безбожність,
розпуста. Гріх фізичного і духовного насильства над
людиною. Людина – жертва гріха. Спокута за
скоєний гріх.

РОЗДІЛ VI. СПОВІДЬ І МОЛИТВА

                          Лиш крок до добра, і до зла лиш півкроку

                               Від слів, що народжують спраглі вуста.

                                     Є стежка у небо – і прірва глибока,

                                      І все. А між ними – молитва свята.

                                                                      В. Петренко

        Віршована молитва — це з одного боку художній твір, а з другого — сакральний текст. Вона має риси релігійного стилю, які удосконалюють і збагачують художній стиль української мови. Сучасні мовознавці визначають релігійний стиль як такий, що обслуговує потреби релігії (релігійна література, молитви, проповіді тощо), виконує функції впливу, має певні особливості на різних мовних рівнях — лексичному, фразеологічному, морфемному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному 

        Релігійний стиль впливає й на інші стилі української мови. Особливо тісний зв’язок є між релігійним та художнім стилями: вони збагачують один одного, розширюють стильові межі, надають творам особливого колориту. Художнім жанром, що поєднав у собі засоби релігійного стилю (уживання церковнослов’янізмів, назв церковної атрибутики, біблійних фразеологізмів тощо), є віршована молитва. Вона виникла як жанр художнього стилю й удосконалила цей стиль. Віршована молитва, на нашу думку, — це поетичний текст, що ввібрав у себе форму, зміст і риси християнської молитви й поєднав у собі ознаки релігійного та художнього стилів . 

         Літературна молитва — це художній жанр, що постав на основі релігійної (церковної традиції), але докорінно від неї відрізняється8 . Як зазначає І. І. Даниленко, слово молитви є складником ритуально-культової дії вірянина, спрямованої на контакт з Богом, у той час як у літературній молитві молитовне слово втрачає свій зв’язок з містичною дією, а стає чистим засобом відображення, відтворює «ситуацію містичного спілкування з вищими силами, використовуючи усі можливі ресурси мистецтва» [5]. 

         За В. І. Антофійчуком, молитва є засобом передачі емоційно-психологічного стану суб’єкта, виконує функцію творення внутрішнього монологу, ліричного відступу, надає художньому текстові медитативного, філософського характеру  [1]. 

        Літературна (віршована) молитва, як і канонічна, якщо її створив автор, що досягнув високого духовного розвитку, заснована на релігійних догматах і має на меті зближення з Богом. 

Поняття сповідь утворена від префіксного дієслова «поведаті» «розповісти». Сповідь – це намагання
об’єктивно розібратися в собі, як скоріше створити чітку картину буденності завдяки вірному тлумаченню подій і
трансформуванню їх в нові погляди на ці ж події. Перші церковні сповіді є нічим іншим як «турботою про себе».           Саме смисловий «бунт» і приводить до сповіді, а досягнення і відчуття духовної благодаті і є бажаним результатом душевних митарств. За умови відсутності сенсу буття, смисли не зводяться до єдиного погляду на світ.

Сама по собі сповідь містить елемент катарсису, а розкаяння і покаяння мають психотерапевтичний характер,
справжнє покаяння передбачає онтологічну трансформацію, збирання себе у цілісну особистість. Коли цей процес відсутній, то особистість «розпадається» на фрагменти «Я», і наступний вибір ідентичності нестійкий і нетривалий [9].

Перші сповіді ставили людину перед обличчям Бога\Творця\Вчителя і вибором розкаяних вчинків (тобто «я шкодую щотак сталося, але обставини того вимагали», і покаянних (тобто «ніколи і нізащо таке не повториться»). Церковну сповідь можна вважати основою, що веде до розміреного способу життя належного звичайному християнинові, потреби повсякденного соціокультурного осмислення цього життя. Таїнство покаяння є моральною подією, в якій віруючий визнає свою гріховність і є істотою, яка знаходиться в становленні, потребує змін, перебудови, очищення, необхідних для набуття повноти і цілісності [9].

Зовнішній контроль за смислами стає внутрішнім – звіт совісті. Відбувається дистанціювання та розрив з минулим, виникає інакшість буття завдяки морально-вольовим імпульсам, які дозволяють зосередитись на певних режимах свідомості і стратегіях діяльності. Цей процес відбувається завдяки триєдності «бутизнати-хотіти». Далі, намічається топос «дороги», як життєвого шляху для нової людини. Ключовим моментом покаяння є осяяння, пов’язане з баченням саме нової життєвої дороги. Таке світорозуміння самостверджує людське буття.

Сповідь як таїнство є етичною подією. Людина, що кається чи осмислює минуле, усвідомлює себе як таку, що
потребує переоблаштування, смислового зрушення, очищення, зміни, необхідних для отримання повноти і цілісності. Результатом оцінки людиною свого морального стану з точки зору православ’я постає покаяння.

Сповідь, як художній текст. Вона на відміну від церковної упредметнює, ущільнює особу до завершеності героя естетичної діяльності. Якщо слово в церковній сповіді стоншується до смислового вислову і прагне розчинитися в мовчанні, то літературна сповідь прагне до докладного, детального, психологізованого опису всіх подій і рухів душі. Будь-який факт внутрішньої і зовнішньої біографії отримує всебічне мотивування, описується весь комплекс причин і наслідків будь-якого вчинку, піддаються аналізу стану і переживання. Слова набувають гнучкості, багатосенсовості, прагнуть адекватно показати складність внутрішнього життя і хитросплетіння долі.
Тут церковна і літературна сповіді співвідносяться не як «високе» і «низьке», «гідне» і «негідне», але скоріше як вдих і видих, звернення єдиної людини до Бога\Вчителя і до ближнього. Їх паралельне існування в духовному житті створює рівновагу культури.

РОЗДІЛ  V.  МОЯ ДУША НА КІНЧИКУ ПЕРА

                                               Я все стерплю, все подолаю

                                               й посію вірші, як зерно.

                                              Надію, Боже, дай, благаю, 

                                              й щоб не зламалося перо.

                                                                     Т. Корнійчук

    Збірка поезії «Душа на кінчику пера» — це спроба осягнути духовні глибини, зануритися в божественний космос, відчути присутність Бога в усіх його проявах.

Біблійні образи й мотиви займають провідну роль у моєму поетичному доробку.

       Для мене особисто молитва – це перш за все діалог зі Всевишнім. Я звертаюся до Творця з молитвою у хвилини найбільших душевних потрясінь. Мої поезії – молитви – це питання, на які я, поки що, не можу знайти відповідей самостійно. Лірична героїня звертається до Бога за допомогою у вирішенні особистих та суспільних проблем і знаходить єдиний вихід і порятунок: це Любов і прагнення Щастя. Вона торкається дуже складних екзистенційних проблем буття нашої країни.

     Лірична героїня задає питання глибокого філософського змісту: про людину у владі, яка знищує людяність в людині і спустошує її душу; про життя людини у суспільстві, де панують несправедливість і хаос. І врешті пробує врятувати ситуацію картиною щасливої країни, яка постає у її мріях.          

     Лірична героїня переживає хвилини єднання із Всесвітом, ділиться з ним своїми таємницями, болями і радощами і знаходить в цьому спілкуванні невичерпне джерело енергії.Я намагалася знайти ідеал юної, чистої, доброї ліричної героїні: цілеспрямованої, оптимістичної, креативної, мрійливої… Вона прагне досягнути гармонії у Всесвіті, цінує дружбу,  любить природу, вдячність батькам за турботу і любов. 

      Проєкт становить своєрідне творче дослідження смислу людського існування в художній формі. Оригінальний за формою та самовираженням, проєкт подає сучасне бачення і розв’язання  важливих для мого покоління проблем. 

ВИСНОВКИ які КОЖЕН ПОВИНЕН ЗРОБИТИ САМОСТІЙНО

        У результаті дослідження особливостей інтерпретації біблійних образів в творчому доробку поетів Сарненщини ми дійшли наступних висновків. Біблійні образи й мотиви займають провідну роль в поетичному доробку 

письменників – земляків. Майже в кожній поетичній збірці присутні твори, основою яких є різні книги Святого Письма. 

       Вельми популярними є образи і мотиви Нового Завіту, серед яких поетично осмислено такі, як: образ Ісуса , образ Бога – отця , образ Діви Марії , Ірода, Юди ,Мойсея, Різдва  та топонімічних образів Голгофи й Гефсиманського саду. Запозичені біблійні образи поети інтерпретують, виходячи із свого авторського задуму.

       У проєкті на матеріалі поетичної творчості поетів Сарненщини наведено варіанти трансформації біблійних сюжетів. Результати дослідження дали змогу дійти висновку, що образ Ісуса Христа зазнає новаторського тлумачення авторами. Шляхетний, демократичний, всепрощаючий і жертовний – саме таким ми бачимо Сина Божого в творчості сарненських митців. Натомість Бога через ми сприймаємо у двох іпостасях: руйнівній і творчій. 

          Досліджено, що функціонування жанру молитви та тлумачення  біблійних образів  в поетичній системі розглянутих авторів різниться своєю змістовою палітрою. Гостре  протистояння земного й високого в людській душі,буденного і святого, філософські узагальнення, протиставлення сакрального і звичного в системі цінностей, конфлікт святого і гріховного, трагізм вибору правильного шляху є основними ідеями у творчості поетів-земляків.

Збірка поезії «Душа на кінчику пера» — це спроба осягнути духовні глибини, зануритися в божественний космос, відчути присутність Бога в усіх його проявах.  Біблійні образи й мотиви займають провідну роль у моєму поетичному доробку.     

    Для мене особисто молитва – це перш за все діалог зі Всевишнім. Я звертаюся до Творця з молитвою у хвилини найбільших душевних потрясінь. Мої поезії – молитви – це питання, на які я, поки що, не можу знайти відповідей самостійно. Лірична героїня звертається до Бога за допомогою у вирішенні особистих та суспільних проблем і знаходить єдиний вихід і порятунок: це Любов і прагнення Щастя.  Також у своїх поєзіях я торкаюся дуже складних екзистенційних проблем буття нашої країни. Лірична героїня задає питання глибокого філософського змісту: про людину при владі, яка знищує людяність в людині і спустошує її душу; про життя людини у суспільстві, де панують несправедливість і хаос. І врешті пробує врятувати ситуацію картиною щасливої країни, яка постає у її мріях.          

       Лірична героїня моїх віршів також переживає хвилини єднання із Всесвітом, ділиться з ним своїми таємницями, болями і радощами і знаходить в цьому спілкуванні невичерпне джерело енергії. я намагалася нзнайти ідеал юної, чистої, доброї ліричної героїні: цілеспрямованої, оптимістичної, креативної, мрійливої… Вона прагне досягнути гармонії у Всесвіті, цінує дружбу, любить природу, вдячна рідним за турботу і любов. 

        Гостре  протистояння земного й високого в людській душі,буденного і святого, філософські узагальнення, протиставлення сакрального і звичного в системі цінностей, конфлікт святого і гріховного, трагізм вибору правильного шляху є основними ідеями моєї  творчості 

    Проєкт становить своєрідне творче дослідження смислу людського існування в художній формі, подає сучасне бачення і розв’язання важливих для мого покоління проблем. 

Шкода, що ніхто так і не занурився у твій океан кілька років тому, 

Не зрозумів, які хвилі здатні були здіймати ці води.

Шкода, що ніхто так і не побачив цей прекрасний підводний світ, 

ніхто і не глянув на цей краєвид надзвичайної вроди.

Шкода, Боже. що він всох і уже не здіймає хвиль : 

з усього океану лишилася тільки маленька затока… 

Шкода, що ніколи ніхто не побачить його – 

твій океан, що в тобі бушував всі ці роки.

Було усе – і злети, і падіння.

І щастя, й радощі, і біль, і смуток був.

Усе уже дало своє коріння…

Хоч Бог іще нікого не забув.

Були усмішки, й слова, і люди.

Були народження, і смерті вже були.

Було усе… Було, і знову буде.

А сенс життя ми так й не знайшли.

Були і сльози, скітільки їх пролито…

І кров, і кулі скільки вбили вже людей.

А тему з війнами ще так і не закрито.

І в світі чвар іще багато є ідей.

Були сварки, і горе, і печалі.

Були і зради, вони будуть ще.

Було, що люди своїх рідних покидали,

І без причини, ніби змило їх дощем.

Були і втрати, й навпаки бувало:

Здобудеш ти щось дуже цінне й неземне.

Було – уроки гарні здобували.

І був той час, що вже більш ніколи не вернеш.

Усе було. Рослини і тварини.

Будинки, одяг, речі дорогі.

Хтось у своєму світі був єдиний.

А в когось іще рідні там були.

Були хвороби, віруси і ліки.

І на землі завжди було добро і зло.

Комусь давав Бог часу, щоб без ліку.

У когось часу зовсім не було.

Були і мрії, і надії, й віра.

Була й любов одна на все життя.

І честь була, і до людей довіра.

В людей була і радість до буття.

Здається, що нічого не змінилось.

Все це було, ще є, і буде ще.

Та все не вічне, й люди так уміло

Руйнують все це…

… і колись зруйнують вщент. 

Декілька крапель дощу упали на щоки…
Може це небо плаче замість мене?
Може цей дощ з мене змиє гріхи і пороки,
Очистить від бруду й позбавить мене від себе ?..
То плачу я, чи сльозами вмивається небо?
Ніби все й добре та камінь тяжкий на душі…
Боже, в молитві я знову звертаюсь до тебе,
Хоч ці молитви так схожі на перші вірші…
Дай мені, Боже, терпіння і краплю натхнення,
Дай мені мудрість і щирість оцього дощу…
Небо ридає , зіткнувшись із сьогоденням …
Ні, я не плачу… Це дощ … А я мовчки кричу….

                ***** 

Недоля, неволя, розбиті мости…

горе і плач, у полі хрести… 

Боже, коли це скінчиться? 

Біль і страждання… рашистські пости… 

Чуєш, як виють вовчиці? 

Що повіщають нам: 

смерть чи життя? 

Волю чи більші страждання ? 

Страх, молитви і людське каяття…

Боже, почуй їх благання… 

Скільки триватиме ще ця війна? 

Відповідь дай, якщо можеш…

О, як же важко нам хрест цей нести… 

Як же нестерпно, мій Боже…..

Кажуть, блакитних троянд не існує – 

це просто квіти чорнилом фарбують

для того, щоб дорого їх продати.

Я ж знаю, що мрії не продаються.

Блакитні троянди колись знайдуться

тими, хто хоче і вміє шукати.

Блакитні троянди – дуже тендітні,

серед будяків і кропиви не квітнуть,

їм треба тепло і ніжність.

Зможе зірвати квітку блакитну

лиш той, у кого душа чиста і світла.

Лиш той збереже її свіжість.

Вибух… Стогін… Страх…

Сльози… Розпач… Жах…

Біль… Кров… Битва…

Ступор… Страх… Молитва…

Бог… Сирена… Укриття…

Молитва… Спокій… Це – життя…

                                                     * * * 

Моя молодша сестричка 

наче малюнок з листівки: 

маленька, тендітна, ніжна і мила,

так смішно насуплює брівки…

Коли вона посміхається – наче усе іскриться…

Я милуюся нею , і хочу спитати, 

куди янголя зуміло сховати

білесеньку льолю і крильця…

* * *

Коли спускається на землю темна ніч,

запалюючи в небі сотні зір,

моя душа на кінчику пера

зривається віршами на папір…

Невдала робота сумного творця…

Мабуть, зроблена без натхнення…

Забута, стоїть у коморі похмурій,

далеко захована від сторонніх.

Похмура, сіра. бліда, в павутинні…

В кутку подалі від чужих очей,

аби ніхто не побачивв її нікчемність…

Ніколи ніхто не помітить у ній краси,

Ніколи не скаже: ” Це витвір мистецтва”..

Ніколи вона не торкнеться чужого серця,

не зможе бути частинкою чужої душі…

Десь на околиці міста в дрімучих закутках

стоїть людьми і Богом забута майстерня….

її покинули всі так давно. а вона…

у тіні комори в закутку серед непотрібу

далеко від світу й чужих очей

приховує справжній Шедевр…

Хочу тиші, чуєш ,хочу тиші…

Без сліз без крові без біди.

Скажи чому ,московський кате,

ти знов прийшов до нас сюди?

Невже іще не зрозуміло,

тобі не раді тут, не ждут.

І “руський мир” ваш остогидлий

Всі на сторіччя проклянуть.

Як зрозуміть: “Ніколи знову”?

Слова брехливі душу рвуть.

Чи зможемо зради Бога

Ці звірства підлі всі забуть?

Не простимо і не забудем

До скону віку, і на схилі літ

Ми пам’ятати завжди будем

Кривавий “братський” ваш привіт.

Хочу тиші, чуєш, хочу тиші,

Щоб вже нарешті мир настав.

І щоб вітрець у чистім полі

Моє обличчя цілував.

Гуляли і сміялись діти

Без бомб, шахедів і заграв.

І щоб дідусь старенький сивий

В соєму ліжку мирно спав…

Порозкидало нас життя по світу…

Зруйновані життя, міста і душі…

У соцмережах посилаємо привіти,

а у ночі, як вовк на місяць… Тужим…

Порозкидало нас життя по світу:

і  закордон, і на передову…

Душа уже стомилася боліти,

а у думках лише одне: ” Чому?”

Порозкидало нас життя по світу…

Війна назавжди кожного змінила:

хтось може лише плакати й терпіти,

комусь зламала остаточно крила…

Всі ми різні: хтось Богу молиться,

хтось зі зброєю в бій до загину…

Всі ми різні та в планах однакове-

повернутись назад в Україну.

Лунає мінорна пісня мого життя…
Хто знає, коли пролунає останній акорд?
Можливо це знає Бог…
…а можливо – я…
Хто скаже, якими будуть останні ноти моєї душі?
Можливо – щасливі й веселі,
можливо – тривожні й сумні…
Та для початку знати б, хто грає цю пісню ?
Чи належить вона мені?
хто так старанно смикає струни?
…я сама?
Чи я – лише скрипка в руках Творця?

Життя – кінофільм… Хтось прокручує стрічку,

кадр за кадром повільно минає…

Ми ступаємо двічі в одну і ту ж річку,

і не знаєм. що далі чекає.

Життя – кінофільм… Знов змінило акторів….

Другорядний герой став головним,

обезумів від влади, вершить чужі долі.

Забувши, що вища є сила над ним…

Моє покоління таке молоде –

Нам всього лиш/уже по шістнадцять.

Моє покоління скрізь і ніде

не вміє. не хоче й не буде бояться.

Моє покоління сиділо удома

коли по Землі крокував covid.

Моє покоління в глибокіц утомі

уперто лишає в історії слід.

Моє покоління вчить теореми,

шукає себе і мандрує крізь час.

Моє покоління – справжня дилема,

не вміє сприймати життя без прикрас.

Моє покоління таке іще юне,

хоче дружби,кохання, веселих розваг.

Складає у вірші древнії руни

і плаче в подушку, коли щось не так…

Моє покоління таке уже древнє-

ми мудрими стали буквально за мить…

Моє покоління – я знаю напевне-

зможе назавжди Зло зупинить.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ НАТХНЕННЯ

1. Антофійчук В. І. ―Молитва, як сонце вічна…‖ Жанр молитви в українській літературі. ―Святі чуття, закладені в молитву…‖: Антологія української молитви: у двох книгах / упор. В. І. Антофійчук. Кн. 1. Чернівці: Рута, 1996. С. 3—9. 
2. Бетко І. Молитва як релігійно-філософський жанр // Дивослово. – 1999. – №12. – С.56-57. 
3. Бєлоброва, Т. Просторова організація ліричного переживання в молитовному тексті /Т.Бєлоброва// Слово і час.– 2005.– № 11.– С. 78-83. 
4. Бриндас Н. Мовні особливості молитовних текстів [Текст] / Н. Бриндас // Студентський науковий вісник Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка. – 2005. – Вип. 10. – С. 124-126.. 
5. Бовсунівська Т. Молитва як літературний жанр // Дивослово. – 2003. – №7. – С.3-8.
6. Важни Т. Ангели помічники Бога й друзі людини. Львів : Свічадо, 
7. 127 с.
8. Даниленко І. Церковна молитва в українському поетичному дискурсі // Укр.мова та літ-ра. – 2008. – Ч.1-2. – С.4-7.
9. Катеринич П. Ранок :поезії /П. Катеринич. – Сарни: Сонях, 2007. – 106 с.
10. Кондрашенко, Г. П.”Святі чуття, закладені в молитву…”: молитва як вияв духовного начала /Г.П.Кондрашенко// Вивчаємо українську мову та літературу.– 2011.– № 29.– С. 31-35. 
11. Петренко В. Благословенний листопад / В. Петренко. – Сарни:  СловоСвіт, 2008. – 75 с.
12. Потапчук Т. Молитва – засада формування духовних цінностей української людини // Освіта і управління. – 2007. – №1. – С.75-80.
13. Пролісок-2009. Літературний альманах.- Сарни:СловоСвіт, 2009.152с.
14. Пролісок- 2. Літературний альманах Сарненщини. – Сарни: ПП Г.Б.Александрович, 2014.- 114с.
15. Релігійна концепція гріховності [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sr.ksu.edu.ua
16. Рада І. Заворожуюча та охоронна сила молитовного слова // Укр.мова й літра в сер.школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – №4. – С. 76-80.
17. Свищевська Н. Торкнутись таїни : вірші, пісні та проза.—Сарни: Слово Світ, 2007.—79 с.
18. Федорчук З. Голос серця:поезії / З.  Федорчук. – Сарни: Сонях, 2006. – 79 с.
19. Електронний ресурс: http://lib.sowa.com.ua/InPor/lit_krai.htm