Опис Лисиці

Лисиці подобається всюди – в полі, в лісі, на лузі. Переплутати її з іншою твариною неможливо. Ну, скажіть, у кого ще є така густа руда шубка і довгий пухнастий хвіст з білою цяткою на кінці?

Лисиця – велика модниця. Шуб у неї дві – зимова і літня. Причому зимова – набагато тепліше: хутро у неї густіше і довше, ніж у літній.
Слух у цього звіра – чудовий. Взимку лисиця уважно прислухається до різних звуків і безпомилково визначає, де під снігом сховалася миша. Лисиця тут же розгрібає сніг і наздоганяє здобич.

Лисиця – типовий хижак. У літню пору раціон лисиці становлять жаби, дрібні пташки, тваринки. А вже внадиться бігати на ферму – бережися! Буде тягати курочок та півників.

Лиса, готуючись вивести дитинчат, стає справжнім будівельником. Вона риє довгі нори з декількома виходами. Але іноді лисиця лінується і користується чужою норою, тією, що викопав борсук або інший який звір.

Тато-лис і мама-лисичка – турботливі батьки. Самець піклується про самку з дитинчатами.

Вірші про лисичку

Розкажу вам про лисичку,
Вовка сірого сестричку.
Хитра руда лиска дуже,
Та про це ти знаєш, друже.

Бо ж казки розповідають,
Який з нею клопіт мають –
Горобчика оббрехала,
Колобком поласувала.

На вовчику покаталась,
І на лавці повалялась.
Всю муку повисипала,
Й пиріжки з комори взяла.

Збитків наробила діду –
Рибку вкрала для обіду.
Журавля в дім запросила,
Та нічим не пригостила

Курей дуже полюбляє,
Тому й в села забігає
По вулицях покрутитись
Та чим небуть поживитись.

Фарбою намалювалась –
Красотою хизувалась:
Лапки в чорних чобітках,
Чорні кінці на вухах.

Довгий хвіст бува мішає,
Як від пса вона тікає.
Замітає всі сліди,
Щоб позбутися біди.

Якщо ж ти чогось не знаєш,
Та бажання знати маєш,
Книжку взяти поспішай,
Й казочки перечитай.

***
Йшла лисичка стежкою,
Спідничка з мережкою,
А кофтинка з кожушком,
Йшла лисичка із мішком,
А в мішку несла дрова,
Ой лисичка, ой кума,
Буде піч топити,
Буде нірку гріти.

Казка про лисичку-невдаху (Кропивко Тетяна)

Жила в одному лісі стара лисиця. Кажуть, що всі руді хитрі й підступні, а ця була така довірлива та дурненька, що її зовсім ніхто не боявся. До того ж лисичці завжди не щастило.

Якось блукала голодна лісом і зустріла зайця.
– Я тебе з’їм, – каже руда.
– Ні, не зможеш! – упевнено заперечив заєць.
– Чому це?
– Бо не наздоженеш! – хмикнув куцохвостий і шмигнув у кущі.
Лиска за ним. Та куди там! Ледве очі колючками не повиколювала.
Пішла бідолашна далі. Бачить – пташка сидить біля дерева.

– Куріпко-куріпко, а я тебе зараз з’їм!
– Мене?! – засміялася перната.
– Чого ти регочеш? – здивувалася лисиця.
– Бо не з’їси.
– Це ще чому? – ніяк не второпає руда.
– Бо літати не вмієш! – промовила куріпка, махнула крильми та сіла на гілку.
Облизнулася стара, та нічого не вдієш. А їсти ж так хочеться! Коли бачить: каченята на лужечку біля річки пасуться. «Оце пощастило!» – подумала лиска та швидше до них.
– Ага, спіймалися! Зараз я вас усіх з’їм!
Каченятка злякалися, до матері скоріш побігли, кахкають.
– Невже з’їси? – питає перната.
– Авжеж!
А мудра качка зітхнула й каже:
– І що то за лисиця, що таких замурзаних каченят їстиме?

От колись були лисиці! Поженуть спочатку качок на річку, викупають, а тоді вже їдять.
«А хіба ж я дурніша?» – подумала руда. Взяла різку й погнала каченят до річки. А малим того і треба! Пострибали у воду та якнайшвидше попливли до протилежного берега. Лисичка ж тільки їхні хвости й бачила.
Ось така невдаха була. Все думала, що хитріших за неї немає. Та знайшлися!

Намисто для лисички Ольга Зубер

Прокинулася вранці Лисичка. Виглянула у віконечко, а там – все біле-біле від снігу!
Зраділа вона, одягла свою тепленьку шубку, шапочку, чобітки, рукавички на лапки. Вийшла надвір, стоїть, милується. Гарно в лісі! Зелені ялинки стали білосніжними, стежки-доріжки сніжком присипані, сніжинки блищать-переливаються.І вирішила Лисичка сплести собі зі сніжинок зимову прикрасу. Взяла вона ниточку, нанизала на неї сніжинки й одягла на себе. Ходить по всьому лісу, хвалиться:
− Подивіться, яке в мене намисто! Ні в кого такого нема!
З усього лісу позбігалися звірі, щоб подивитися на диво-намисто.
− Ой, гарне! – кажуть.

− Дуже гарне! – радіє Лисичка.
Та забігла вона в хатину, щоб помилуватися на себе в дзеркало. А намисто – кап-кап – та й розтануло.
Вибігла Лисичка надвір, сіла на пеньочку і плаче.
− Ой-ой-ой! Що ж це таке?! Було намисто, та взяло й розтануло!
Почули звірі, що Лисичка голосить, посходилися й питають:− Що сталося? Ти ж щойно така весела була, а тепер плачеш?
− Ой! – схлипує Лисичка. – Так прикро! Так прикро! Намисто моє чудове розтануло!
Звірята давай руденьку втішати. І так стараються, і сяк.
– Я тобі шишечок дам! Зробиш із них нове намисто! – каже Білочка.
− Не хочу з шишечок! – плаче Лисичка.

− Я тобі грибочків принесу! – каже Їжачок.
− Не хочу з грибочків!
− Я тобі зерняток дам! – пищить Мишка.

− Не хочу! Не хочу! Не хочу! – заголосила ще більше Лисичка й побігла, куди очі дивляться.
Звірята тільки перезирнулися. Не знають, як Лисичку заспокоїти.А сама Лисичка забігла аж на край лісу. Сіла під ялинкою і плаче.
Побачила її маленька Дівчинка, що саме каталася на санчатах. Підійшла, питає:
− Лисичко, чому ти плачеш?
− Ой, – почала жалітися лисичка, – сплела я собі чудове намисто зі сніжинок, а воно взяло й розтануло! А я так засмутилася, що й на друзів нагримала. Що тепер робити?..
− Чекай мене тут! – сказала Дівчинка й кудись побігла.Дивиться Лисичка услід Дівчинці, слізки лапкою витирає.
А дівчинка не забарилася. Прибігла, простягла до Лисички маленькі рученята. А там – намисто з різнокольорових сніжинок переливається!
− Ого, яка краса! – дивується Лисичка. – Я ще ніколи не бачила таких сніжинок!

− А це не справжні сніжинки, – каже Дівчинка. – Я їх з бісеру сплела. Подобається? Візьми, це для тебе подарунок!
− Для мене? – зраділа Лисичка.
− Так!
− А воно не розтане?
− Ні, не розтане, – сміється Дівчинка.
Взяла Лисичка в лапки намисто, милується.
− Як ти так умієш? – питає.
− Отак! Хочеш, і тебе навчу?
− Ой! Дуже хочу! Я тоді ще й для друзів своїх подаруночки зроблю!
Дістала дівчинка з кишеньки пакуночок з бісером і навчила Лисичку кольорові сніжинки робити. А тоді ще й бісеру їй подарувала.Щаслива Лисичка взяла пакуночок, гарненько подякувала Дівчинці й побігла до своєї хатинки – подарунки друзям готувати.
А що в неї тепер з’явилося нове цікаве заняття – то Лисичка й капризувати перестала. І відкрила в своїй хатинці для всіх звіряток майстерню кольорового намиста.