Війна на Україні 2022 очима Олени

24.02.2022 Перший день війни

Дзвоник подруги. Намагаючись заспокійливо розповідає про початок військових дій. Збентеження. Неусідомлення.

Проходить 2-3 години, розумію, що всі знають, але ніхто не обговорюю. Ця новина поза межами усвідомлення.

Намагаємось заспокоїти студентів. Проводимо інструктажі. Зустрічаємось о 9.00. Потім об 14.00.

Ксюша К. говорить, що біля четвертої ранку вони прокинулись під вибухи, налякані побігли до погребу. Інші дівчата налякані, збентежені.

В цей день ми ще навчаємось. Проводимо заняття. Але промови даються дуже складно. Думки плутаються. Студенти не вмикають камери. Відчуваю, що їм також важко, як і викладачам.

25.02.2022 (п’ятниця)

Люди від’їзжають на машинах, завантаживши все, що можна придбати в магазинах. Майже постійно звучить тривога, лунає сирена. Вибухів в нашому місті майже не чути. Всього три. Вони були дуже далеко.

Звуки міста ще звичайні, наче все як завжди. Лише під сирену.

Навіть отримала як завжди продукти за принципом доставка на дом.

26.02.2022 (субота)

Ранок починається з сирени. Іду до найближчого укриття. Приходжу серед перших. Зустрічаю знайомих. Розумію, що укриття не влаштовано для тривалого перебування. Немає стільців, матрасів. В той же час я захоплена поведінкою вчителів, які приймають людей. Зібрані. Чіткі. Зосереджені. Гостинні. Запрошують. Пояснюють. Заспокоюють.

Але я в сховищі не залишилась. Вийшла. Почула страшний вибух. Серед домів не зрозуміла звідки, що, де, чи останній. Потім СМІ написали, що це був збитий ворожий літак. Страх починає проходити глибше. Але він ще керований.

27.02.2022 (неділя) з 7 ранку тривога. З обіду тихо. Кажуть, що чоловікам роздавали зброю на універмазі Україна. Щодня, як більшість мешканців міста ходжу в магазин, щоб придбати продукти. Їх в достатній кількості в АТБ.

З 15 години розмовляю онлайн з мамою та сестрою. В неї зовсім інше життя. Розумію, що передати, що я відчуваю неможливо. Люди, які ніколи не чули сирену, не читали “повітряна тривога” щодо себе не уявляє що це. А ми вже припинили реагувати на сірену, бо сховища не облаштовані для рятування. Готуємо речі для будь-чого. Облаштовуємо власне приміщення розраховуючи на вдачу. Вчу молитви. Бо більше віру у Всесвітній Разум. А бачу, що світ зійшов з глузду.

28.02.2022 Розумію, що дні починають плутатись, вже не пам’ятаєш в якій день, що відбулось.

Дізналась, що вночі взяли Бердянськ. Але там тихо. Для моїх друзів безпечно.

Пишуть з Вольнянска, що їх весь час бомбят. В Мелитополі мародерство.

Люди об’єднались. Все дружньо збирають для воїнів, дітей, постраждалих, поранених.

Розмовляли із сусідкою Наталею Г., розумію, які добрі відверті люди живуть поруч зі мною. Запрошую замість сховища, до них в дитячий садоку, бо там стіни 1.5 метри та підвал з декількома ходами.

03.03.2022 Тихо. Дуже тривожно.

З ранку в мене була панічна атака. Хотілось бігти кудись. Головне бігти. Почала збирати речі, щоб поїхати до мами у село. Але своєчасно зателефонувала подруга, дуже рано, близько  7 години. Розповіла, що люди, які поїхали зникають. Просто зникають. Через 2-3 дні знаходять їх тіла, в машинах або без них. Зі мною поговорили й мені стало легше.

Магазини та аптеки працюють до 16.00. Але у всіх все вдається. Собак господарі вчасно вигулюють. Продукти та ліки можна придбати.

Лише страшні новини від тих хто під обстрілом.

Читаю повідомлення як вижити, що потрібно знати

Друзі, інфа від військових. Якщо вилітає балістична ракета, відразу по всій території України йде перша сирена. Термін підльоту 5-10 хв. Якщо за цей час нічого не сталося, спіть спокійно. А от якщо напротязі цих хвилин йде друга сирена, то вже десь у ваш регіон. Не обов’язково у ваше місто, десь у регіон. Якщо сирена не вмовкає, то вже повітряна атака. Залп “Градів” не фіксується.
❗️ПЕРЕШЛIТЬ УСIМ ❗️

Від Лариси: “Нет, только все начинается, русские танки идут и идут со стороны Энергодара а туда они попадают с Крыма а половина по трассе с Мелитополя и с Подгорного , окружённый со всех сторон. Вверх на Запорожье держат наши.

Сейчас русские со стороны Колхозки (сторона Энергодара)бомбят в строну Зп и летит через нас и падает в центре.

Херсона нет, разбомбили полностью, моя Лера вытаскивает и мертвых и живых и на Н Коданев по больницам, одни просто руины

Танки и какая-то новая техника опять тем же путём прет к нам на улицы”.

Друзі та знайомі переконують, що наш “спальний” мкрн нічого не торкнеться, у нас буде спокійно.

Відчуваю, що кожен день, кожна новина, кожна подія стає наче останньою в твоєму житті. Вона дуже важлива. Вона справжніша. Вона є життя