Епоха Відродження та її представники

Що означає термін “Відродження”?

       Епоха Відродження або Ренесансу (від фр. Renaissance) являє собою період європейської історії, ознаменований багатьма культурними перетвореннями. Ренесанс прийшов на зміну Середньовіччю і став проміжною ланкою між середніми віками і епохою Просвітництва.

      Епоха Відродження європейської культури мала світове значення. Точні роки Ренесансу встановити неможливо, бо  для кожної європейської держави вони відрізняються. Однак прийнято вважати, що епоха Відродження почалася в XIV столітті, а закінчилася на початку XVII століття.

Чим же ознаменувався цей період? Перш за все, тим, що на зміну середньовічному релігійному фанатизму прийшла світська культура і гуманізм.

        Антропоцентризм (тобто центральне місце у всіх культурних і наукових дослідженнях займає людина) став панівною ідеологією. Саме тоді відроджується інтерес до забутої античної культури. Власне від цього і походить термін «Відродження».

Якщо говорити коротко про Ренесанс, то основним його феноменом було те, що після падіння Візантійської імперії, візантійці які втекли в різні європейські держави, почали поширювати свої бібліотеки. А саме в них містилося безліч античних джерел, які в Європі того часу практично не були відомі. У містах стали з’являтися і набирати обертів різні наукові та культурні центри, що діяли незалежно від церкви. Почався цей рух в Італії.

     Умовно епоху Відродження можна розділити на 4 етапи:

     1. Проторенесанс (2-га половина XIII ст. — XIV століття)

     2. Раннє Відродження (початок XV ст. — кінець XV століття)

     3. Високе Відродження (кінець XV ст.— перші 20 років XVI століття)

     4. Пізнє Відродження (середина XVI ст. — 1590-і роки)

З повною упевненістю можна сказати, що на всі держави Європи Ренесанс зробив колосальний вплив.

По суті, епоха Відродження — це перехід від феодального суспільного устрою до буржуазного. Саме тоді формуються національні держави, між якими починає процвітати торгівля, і встановлюються міжнародні дипломатичні відносини.

Неймовірними темпами розвивається наука, а книгодрукування увічнює цей історичний період на століття. Географічні відкриття і поява природознавства стали переломним моментом в усвідомленні людиною самої себе. Закладається основа всіх майбутніх наукових теорій і відкриттів.

  Людина епохи Відродження

Людина епохи Відродження різко відрізняється від середньовічної людини. Для неї характерна віра в міць і силу розуму, схиляння перед незрозумілим даром творчості.

Гуманізм виставляє в центр уваги мудрість людини і її досягнення, як вище благо для розумної істоти. Власне це і призводить до бурхливого розквіту науки.

Гуманісти вважають своїм обов’язком активно поширювати літературу античних часів, адже саме в пізнанні вони бачать справжнє щастя.

Одним словом, людина епохи Відродження намагається розвиватися і покращувати «якість» індивіда за допомогою вивчення античної спадщини.

А інтелект в цьому перетворенні займає ключове місце. Звідси виникнення різних антиклерикальних ідей, які часто виступають необґрунтовано вороже до релігії і церкви.

           Література Відродження

Якщо говорити про літературу Відродження, то вона починається з геніального Данте Аліг’єрі (1265-1321). Написавши «Божественну комедію» він, по суті, розкрив сутність людини свого часу.

Франческо Петрарка (1304-1374) в своїх сонетах оспівує самовіддану любов, як сенс життя. Для нього багатство внутрішнього світу людини немислимо без справжньої любові.

Багато в чому література епохи Відродження була зумовлена ​​новелами Джованні Боккаччо (1313-1375), трактатами видатного Нікколо Мак’явеллі (1469-1527), поемами Лудовіко Аріосто (1474-1533) і Торквато Тассо (1544-1595). Ці представники Ренесансу стали в один ряд з визнаними класиками давньогрецького і давньоримського періоду історії.

       В епоху Відродження література умовно розділилася на два типи: народну поезію і античну книжність.

       Саме це з’єднання породило такі дивовижні, напівфантастичні і поетично-алегоричні твори, як «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса та «Ґарґантюа і Пантаґрюель» Франсуа Рабле.

       Важливо підкреслити, що саме тоді починає чітко проглядатися поняття національної літератури, на відміну від середньовіччя, коли латинь була єдиною долею всіх письменників.

     Стають надзвичайно популярними драма і театр, а найбільш відомими драматургами — англієць Вільям Шекспір ​​(1564-1616, Англія) та іспанець Лопе де Вега (1562-1635).

            Філософія епохи Відродження

До найзнаменітіших представників філософського напрямку можна віднести таких видатних діячів як:
– Микола Кузанський — один з найвизначніших німецьких мислителів. Кузанський був універсальним вченим і енциклопедистом. Він відстоював ідеї неоплатонізму, вважаючи змістом філософії поєднання протилежностей в Єдиному;
– Леонардо Бруні — італійський гуманіст, історик і письменник, а також видатний вчений свого часу. Він написав біографії Данте і Петрарки. Бруні бачив в безмежних творчих можливостях людини сенс філософії епохи Відродження.

Найзнаменітіші вчені доби:
– Микола Коперник – зробив першу революцію в науковому світі, ставши автором геліоцентричної системи світу;
– Галілео Галілей став засновником експериментальної фізики. Він вперше використав телескоп в наукових цілях, зробивши ряд найважливіших астрономічних відкриттів;
– Джордано Бруно був визнаний ще своїми сучасниками одним з найбільших мислителів епохи Відродження. Його філософія і численні трактати привели до конфлікту з католицькою церквою. Бруно багатьом відомий тим, що за свої наукові і філософські погляди був засуджений до страти і спалений на багатті в Римі.

Мішель Монтень — французький філософ епохи Відродження і автор відомої книги «Досліди». Він одним з перших виступив проти використання жорстокості в педагогіці.

Мартін Лютер — видатний німецький богослов і реформатор. Став родоначальником Реформації, яка привела до виникнення найбільшого християнського руху — протестантизму. Саме Реформація багато в чому визначила розвиток Європи після епохи Відродження.

Томас Мор — англійський філософ і гуманіст. Автор відомої книги «Утопія». Непримиренний критик Лютера та ідей Реформації.

Еразм Роттердамський — видатний мислитель, який отримав прізвисько «князь гуманістів». Відрізнявся волелюбними поглядами. В кінці життя також полемізував з Лютером.

Художники епохи Відродження

Сандро Боттічеллі — яскрава зоря на небосхилі художнього мистецтва Ренесансу. Найвідоміші картини: «Народження Венери», «Весна», «Поклоніння волхвів», «Венера і Марс», «Різдво».

Леонардо да Вінчі — один з найзнаменитіших художників і універсальних вчених не тільки епохи Відродження, а й взагалі, всіх часів.

Володів унікальними здібностями і став винахідником багатьох речей, що з’явилися тільки в 20-му столітті. Найвідоміші картини генія да Вінчі: «Таємна вечеря», «Мона Ліза», «Мадонна Бенуа» і «Дама з горностаєм».

«Вітрувіанська людина» Леонардо да Вінчі – є одним із головних символів Ренесансу.

Рафаель Санті — один із найкращих художників і архітекторів епохи Відродження. За коротке життя (а прожив він усього 37 років), Рафаель написав безліч приголомшливих картин, найвідоміші серед яких «Сикстинська Мадонна», «Портрет молодої жінки» і фреска «Афінська школа».

«Афінська школа» — найвідоміша фреска Рафаеля.

Мікеланджело Буонарроті — геніальний художник, скульптор і архітектор Ренесансу. Про його творчість досі складають легенди й анекдоти. Крім безлічі художніх робіт, він написав близько 300 віршів, що дійшли до наших днів. Найбільші роботи: «Мадонна Доні», «Створення Адама», статуї «Мойсей» та «Давид».

Тіціан Вечелліо — видатний художник епохи Відродження. Тіціанові ще не виповнилося 30 років, як його визнали «королем живописців і живописцем королів». Найбільші роботи: «Венера Урбінська», «Викрадення Європи», «Несення хреста», «Коронування терновим вінцем» і «Мадонна Пезаро».