Повідомлення by Vitalina Batrak - Ourboox.com
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Повідомлення

  • Joined Nov 2021
  • Published Books 1
Повідомлення by Vitalina Batrak - Ourboox.com

      1. Виховання в сім’ї (від народження до 2 років). Рання соціалізація малюка дуже важлива. Ключову роль у цей період відіграють батьки, від взаємодії з якими значною мірою залежать успіхи виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на наступних стадіях розвитку дитини.

       2. «Дитячий заповідник» (від 2 до 4 років). Це особли­вий вид дошкільних закладів, де дитину готують до життя в насиченому розвивальному середовищі, яке допомагає їй пізнавати світ «на дотик». Завдання вихователя полягає в постійному вдосконаленні обладнання «заповідника», що сприятиме збагаченню досвіду вихованця.

       3. Дитячий садок (від 4 до 7 років). У цей період виховання дитини має відбуватися в процесі «роботи-гри» з використанням відповідних матеріалів, знарядь, технічних засобів, за допомогою яких вона навчається підпорядковувати середовище собі.

        4. Початкова школа (від 7 до 14 років). На цьому етапі дитина продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього середовища в дії. Новою фор­мою її навчання стають уроки.

3

Є. Френе був прихильником ранньої соціалізації дитини у відповідно організованому дошкільному закладі («дитячому заповіднику»). Обов’язковою для його нор­мального функціонування він вважав наявність природ­ного середовища, яке надає вихованцю необхідний «матеріал» та забезпечує умови для фізичного та емоцій­ного розвитку. Основним методом виховання в «Школі успіху і радості» було «пізнання на дотик», що потребу­вало різноманітності навколишнього середовища. Під час спеціальних уроків-прогулянок діти спостерігали природне та людське середовище, а потім усно і письмово викладали свої враження. Для збільшення виховного впливу природи С. Френе закликав педагогів макси­мально розширювати виховний простір дитинства за рахунок парків, садів, сільськогосподарських угідь, «живих куточків» тощо. На його думку, уже для чотири­річних вихованців, слід організовувати різноманітні «ігри-роботи» і «роботи-ігри», які широко застосовували в педагогічній діяльності прибічники гуманістичних шкіл Ж.-О. Декролі та М. Монтессорі.

С. Френе вважав за необхідне допомагати дитині формувати свою особистість через створення відповід­ної обстановки, а не через повчання та вказівки, адже будь-яке насильство над особистістю призводить до негативних наслідків.

 

4

У початковій школі, наголошував С. Френе, природа також є важливим чинником виховання поряд із меха­нічною працею, розумовою діяльністю та художньою творчістю.

Саме механічна праця — за допомогою знарядь пра­ці — пришвидшує процес «пізнання на дотик» засто­сування. Дитина навчається усвідомлено користуватися інструментами для досягнення своєї мети, розширення влади над зовнішнім середовищем. У процесі діяльності вона вчиться, розуміє прогалини у своїх знаннях і від­повідно прагне їх засвоїти.

          Розумова діяльність виявляється в умінні вихованця володіти знаряддями — мовою і руками, які допомагають йому контактувати зі світом, поглиблювати свої знання.

Засобом чуттєвого пізнання дитиною світу є худож­ня творчість. Важливу роль у її розвитку відіграють також ляльковий театр, співи, ритміка.

Ключовий аспект технології С. Френе — трудове в=Саме діяльність, праця допомагають вихо­ванцю осягнути світ у розвитку. Стрижнем трудової школи є навчання в праці як ефективний спосіб озна­йомлення з навколишнім світом, пізнання і перетворен­ня його через діяльність.

Педагогічна технологія С. Френе ґрунтується на ідеї про опори-бар’єри — чинники, які одночасно дисциплі­нують і стримують дитину. За певних обставин і пра­вильно організованої діяльності дитячого закладу опо­рами в розвитку вихованця стають сім’я, суспільство, вчителі та індивідуальні плани роботи, які педагог складає разом з вихованцем на тиждень, місяць і потім фіксує результати діяльності.

Отже, концепція С. Френе спрямована на розкриття потенційних можливостей і задатків дитини, забезпе­чення її індивідуального розвитку та інтелектуального збагачення, активізацію пізнавальної діяльності.

5

Основна теза концепції С. Френе визначає необхід­ність впровадження нових досягнень цивілізації як засобів навчання, так і нових форм і методів, які дава­тимуть змогу педагогам та учням розширювати діапа­зон спілкування з метою його якісного покращення. У власній школі-інтернаті для малозабезпечених дітей (м. Вансе, Франція) він створив шкільну типографію, яка тривалий час була необхідною умовою діяльності закладів, що працювали за його методом. Шкільна типографія мала лише дві дощечки, які розміщувалися на учнівській парті, і комплект букв-літер. Ці дощечки зробили «революцію» у школі, насамперед у вивченні рідної (французької) мови. Діти перестали виконувати граматичні вправи, а почали писати «вільні тексти» — невеликі твори про свої враження, сім’ю, друзів, плани на майбутнє. Учні писали, редагували і набирали їх, скла­даючи слова із букв, набуваючи тим самим навичок гра­мотного правопису. Тепер цей метод широко використову­ють у всьому світі, замінивши дощечки і комплект букв комп’ютером. Ця оригінальна навчально-виховна концеп­ція сприяла активізації пізнавальних процесів в учнів.

      Технологія навчання С. Френе ґрунтується на таких принципах:

— не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні;

— освоювати шкільну програму групами (команда­ми) ліцеїстів;

— використовувати активні методи навчання з ура­хуванням індивідуальних нахилів дітей;

— навчати у тісній взаємодії із середовищем, спів­праці вчителів з учнями;

— перетворити екзамени на процес набуття знань.

6

Основою педагогічної технології С. Френе є чітке пла­нування навчального процесу. На відміну від традиційної школи, яка спирається на державні стандарти і навчальні плани, він запровадив спільне з дитиною розроблення індивідуальних планів занять з усіх навчальних дисци­плін.          Спираючись на державну програму для початкової школи, вчитель складає план роботи на місяць. Відповід­но до нього кожна дитина з допомогою педагога розробляє індивідуальний тижневий план, у якому відображає основні види своєї роботи. Він передбачає використання самоконтролю з арифметики та граматики, інформацій­ної картотеки, каталогу, робочої бібліотеки. Учитель допомагає учневі розподілити час, обсяг роботи, за потре­би консультує його впродовж тижня. Перевага індивіду­альних планів роботи полягає в актуалізації самоорганізування дитини, яке є важливим виховним ресурсом, адже, склавши особистий план, вона намагається викона­ти його. Це сприяє формуванню сили волі, наполегливо­сті, здатності працювати в колективі, краще розуміти навчальні завдання, самостійно розподіляти власні час і зусилля, розвиває почуття відповідальності.

Виконання індивідуального плану строго обов’язко­ве, але при цьому дитина самостійно розпоряджається своїм часом. На практиці це означає: якщо вона викона­ла тижневий план у четвер, у неї є три вихідних, якщо вона полінувалася в перші дні тижня, цілком можливо, що доведеться працювати навіть у неділю.

7

Складанням планів діти займаються в понеділок зранку (час, відведений на цю роботу, компенсується в кінці дня). Потім починається колективна робота з «віль­ними текстами»: учні читають свої тексти, після чого голосуванням вибирають найкращий для друку. Згідно зі встановленою черговістю призначають складальників, кожен з яких отримує певний уривок тексту. Інші діти поодинці або групами приступають до виконання зав­дань, які були розподілені в процесі обговорення тексту.

С. Френе не вважав обов’язковою умовою вікову однорід­ність навчальної групи: складання і обговорення текстів потрібне і великим, і маленьким. Проте деяка вікова диференціація інколи необхідна: наприклад, вибраний для друку текст молодші школярі переписують у зошити та ілюструють, а старшим така робота вже не потрібна.

8

Якщо ж текст виявляється за деякими параметрами непосильним для дітей, вони починають день з малюнка на вільну тему; у цьому випадку заняття з ними почина­ють після того, як старші отримають завдання. Ці зав­дання передбачають читання або колективне складання «вільних текстів» і їх обговорення (лексичне, граматич­не, стилістичне, філософське та ін.), після чого кожна дитина приступає до виконання індивідуального плану.                   Орієнтовний час закінчення цієї роботи — близько 11:00 ранку, проте кожен може піти трохи раніше або затрима­тися залежно від темпів свого просування в індивідуаль­ному плані. Заняття поновлюються о 13.00. Приблизно півгодини учні друкують свої тексти, а вчитель у цей час ходить по класах, контролює роботу груп і допомагає їм. Таке вільне пересування дає змогу реалізовувати свою індивідуальність не лише учням, а й учителеві: адже за бажання він може зупинитися біля будь-якої групи на власний вибір, давши іншим гранично стислі коментарі.

Охочі в цей час можуть продовжувати роботу з карт­ками, виконуючи індивідуальний план. Час з 14:15 до 14:45 відведений для всіляких справ, які не запланова­ні, але мають бути виконані у зв’язку з виниклою необхідністю (наприклад, додаткові консультації вчи­теля). З 15:00 до 15:30 відбувається короткий звіт про робочий день, зачитування цікавого тексту або вірша і прослуховування відповідної пісні. Останні півгодини починаються з відповідей на питання, які діти записали протягом дня у спеціальний блокнот на вчительському столі. Не варто дозволяти дітям ставити нові питання в міру відповідей вчителя: «Хто хоче ще про щось запита­ти, хай запише свої питання в блокнот завтра». Остан­ній акорд дня — доповідь. Дитина читає підготовлене протягом дня повідомлення, показує ілюстративний матеріал. Потім їй ставлять питання. Якщо доповідач не може відповісти, відповіді не дає і вчитель: у такому разі питання записують у блокнот для подальшого вив­чення. В суботу підбивають підсумки тижня: аналізують виконання індивідуальних тижневих планів; проводять загальнокласні збори, на яких розбирають записи в стінгазеті.

Щоп’ятниці наприкінці занять вихованець підсумо­вує зроблене за тиждень («Підсумок мого тижня»), ста­влячи в робочому зошиті з планом умовні позначки різ­ними кольорами:

— зеленим: я виконав індивідуальний план повністю;

— оранжевим: мені не вдалося повністю виконати свій план;

— червоним: мені не вдалося виконати свій план, я потребую допомоги наступного тижня.

9

Провідним у системі С. Френе є природний метод навчання, який ґрунтується на властивій усім дітям допитливості. Педагог повинен створювати проблемні ситуації, за яких учні відчувають потребу про щось ді­знатися, чогось навчитися. За цим методом вихованці засвоюють загальні відомості з географії, отримуючи листи від кореспондентів з усього світу та розповідаючи їм про свою країну, вчаться читати і писати на основі власних «вільних текстів». При цьому заняття в класі є для них не розвагою, а мотивованою працею. Навіть звичайна вправа стає набагато привабливішою, якщо очевидна її необхідність для подальшої творчої роботи.

Одним з основних у навчальній діяльності С. Френе вважав метод «експериментального намацування» (спроб і помилок). На його думку, не ефективно пере­давати учневі знання в готовому вигляді. Набагато важливіше навчити дитину мислити, допомогти їй ово­лодіти методом пізнання, критичним ставленням до дійсності. Тоді в процесі індивідуальної роботи вихова­нець сам зможе здобувати знання.

10

С. Френе не використовував традиційних підручни­ків, вважаючи, що вони унеможливлюють індивідуаліза­цію навчання, нав’язують сліпу віру в друковане слово, пригнічують органічні інтереси дитини. Він замінив їх оригінальними навчальними посібниками — картками двох видів. Одні з них містили частину навчального мате­ріалу з певного предмета, інші — конкретні завдання (запитання, текст для граматичної вправи, задачу тощо). Усі картки було пронумеровано і систематизовано в спе­ціалізованих картотеках за предметами або комплексни­ми темами. Для занять кожен вихованець з допомогою вчителя добирав потрібні картки. їх використання дава­ло змогу усвідомлено засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, приділяючи більше уваги питан­ням, які особливо цікавили учня. Зміст і послідовність навчальних карток постійно оновлювали з урахуванням нової інформації. Якщо тема в картці складена кілька років тому й інформація вже застаріла, то вчитель міг запропонувати учневі старшого класу скласти нову карт­ку, ставши співавтором нового навчального матеріалу. Такий спосіб навчання дає змогу кожній дитині у власно­му темпі засвоювати навчальний матеріал, приділяючи увагу тим темам, які більше її цікавлять.

11

Гостро критикував С. Френе традиційну систему оцінювання у французьких школах, яка ґрунтувалась на ранжуванні учнів за рівнем успішності і, на його думку, породжувала показовість, нездорове суперництво, нещирість, егоїзм. Він убачав у такій змагальності причини комплексу неповноцінності, глибоких особистісних негараздів у житті людини. На противагу цьому С. Френе проголосив гуманною місією шкільного навчання культивування успіхів кожного вихованця, що є необхідним для самоствердження особистості. Учителю потрібно наголосити успіхи кожного: одного похвалити в читанні чи арифметиці, іншого — в малюванні чи музиці, третього — за майстерність у справі чи на занятті ручної праці, четвертого — за старанність чи організацію діяльності.

Особливе значення С. Френе надавав шкільній стінній газеті, яка є неодмінним атрибутом учнівського самоврядування, її створюють учні впродовж тижня. Для цього щопонеділка в шкільному коридорі вивішують великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки-рубрики: «Я критикую», «Я хвалю», «Я хотів би», «Я зробив». Записи в них може робити будь-хто, обов’язково вказавши своє ім’я. Значна кількість нотаток свідчить про небайдужість до подій у школі, різноманітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогливість. Наприкінці тижня зміст газети обговорюють на загальношкільних зборах, які проводять учнівська рада і вчитель-консультант. Рада відповідає за господарську діяльність (дотримання чистоти, якісного стану обладнання, естетичне оформлення приміщення та подвір’я школи тощо). На раді заслуховують і питання дисциплінарних порушень, конфліктів між учнями. Ухвалу про покарання чи заохочення приймають шляхом відкритого голосування, учитель має право «вето». Склад ради щорічно обов’язково змінюється. С. Френе зазначав, що неприпустимо в організації учнівського самоврядування залишати на керівній посаді одних дітей, а інших робити виконавцями. Змінна організація надає змогу за час навчання багатьом учням спробувати себе у різних соціальних ролях, зробити висновки для власної перспективи самовизначення у майбутній трудовій діяльності.

12
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Ad Remove Ads [X]
Skip to content