Кейс методів викладання історії

    У дидактиці метод навчання – це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання,
досягнення поставленої мети.

    До революції в дидактичних рекомендаціях визначення методу було таке: Метод – це головний
інструмент педагогічної діяльності, лише з його допомогою виробляється продукт навчання,
здійснюється взаємодія вчителя й учнів.

    Метод – мистецтво вчителя спрямувати думки учнів у потрібне русло та організувати роботу за
планом. У структуру методу входять зміст навчання, шляхи досягнення мети, активність учнів,методичні прийоми, мета, способи, завдання, інструменти, засоби, правила, педагогічнамайстерність учителя.

Спільним для всіх підходів є те, що в кожному з них відображається три групи ознак, які
характеризують:навчально-пізнавальну діяльність;педагогічну діяльність;предмет спільної
діяльності учасників педагогічного процесу

У дидактиці метод навчання – це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання,
досягнення поставленої мети.

    До революції в дидактичних рекомендаціях визначення методу було таке: Метод – це головний
інструмент педагогічної діяльності, лише з його допомогою виробляється продукт навчання,
здійснюється взаємодія вчителя й учнів.

    Метод – мистецтво вчителя спрямувати думки учнів у потрібне русло та організувати роботу за планом. У структуру методу входять зміст навчання, шляхи досягнення мети, активність учнів,
методичні прийоми, мета, способи, завдання, інструменти, засоби, правила, педагогічна
майстерність учителя.

ІІ. Класифікація методів за рівнем пізнавальної активності і самостійності студентів (за характером
розумової активності) або за характером піорганізовує викладач і здійснюють студенти в
навчальному процесізнавальної діяльності, яку організовує викладач і здійснюють студенти в
навчальному процесі

М.М. Скаткін та Ісаак Якович Лернер поділяють ці методи на:

1) пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний (розповідь, лекція, пояснення,
робота з підручником, демонстрація та ін.) – викладач повідомляє матеріал, студенти його
сприймають:

2) репродуктивний (відтворення знань і способів дій, діяльність за алгоритмом,
програмою тощо) – студент виконує дії за зразком, наданим викладачем

ІІ. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

– Методи стимулювання інтересу до навчанні

– Методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні

ІІІ. Методи контролю та самоконтролю у навчанні

– Методи усного контролю.

– Методи письмового контролю.

– Методи лабораторно-практичного
контролю-

Підґрунтям такого навчання є активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою активного
спілкування: учня з учнем; учня з групою учнів; учня з учителем; учителя з представником групи;
учителя з групою учнів; учителя з класом. Таке навчання в методиці одержало назву комунікативноділового або інтерактивного.

Методи інтерактивного навчання

1. Інтерактивні технології навчання:

– Робота в парах. Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах.

– Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах.

– Карусель. Учні розсаджуються вдва кола – внутрішнє і зовнішнє. 

– Робота в малих групах.

– Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись

2. Інтерактивні технології колективно групового навчання:

– Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання.
– Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми,
передаючи один одному уявний “мікрофон”.

– Незакінчені речення.

– Мозковий штурм.

– Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно).

– Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу

3. Методи та технології інноваційного
навчання історичних дисциплін у вищій школі

Під інноваціями в навчанні розуміють процес створення, поширення нових засобів для роз’яснення
тих педагогічних проблем, які досі вирішувалися по-іншому.

Інноваційна спрямованість визначається критеріями педагогічних інновацій , до яких
відносять:

– новизну, що дає змогу визначити рівень оригінальності досвіду. Розрізняють абсолютний, локальноабсолютний, умовний, та суб’єктивний рівні новизни;

– оптимальність, яка сприяє досягненню високих
результатів за найменших витрат часу фізичних і розумових сил учасників педагогічного
процесу;

– результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності
викладача;

– можливість творчого застосування нових результатів у масовому досвіді, що передбачає
придатність апробованого досвіду для масового упровадження в навчальних закладах.

Інноваційний процес розгортається за такою
логікою:

– Виникнення – відбувається теоретична розробка нововведення та організується інформаційнороз’яснювальна робота;

– Засвоєння – здійснюється апробація нововведення у одному або декількох навчальних закладах та діагностика результатів;

– Насичення – якщо результат інноваційного проекту позитивний, відбувається широке упровадження
інновації в масову педагогічну практику;

– Рутинізація – інновація перетворюється у звичайну норму, традицію

– Криза – нововведення повністю вичерпує свої можливості, а його результати можуть
погіршуватися;

– Фініш – інновація завершує своє існування, на її зміну приходять інші нововведення

  На думку Н. В. Якси, інноваційну діяльність можна вважати ефективною, якщо нововведення
пройшло всі стадії вище викладеного “життєвого циклу” .