Біографія Тараса Шевченка

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія — український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України.

Братчик Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Дитинство та юність

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року в селі Моринці, нині Звенигородського району Черкаської області, Україна. Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870).

За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з

батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки його матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.

1816 року сім’я Шевченків переїхала до села Керелівка Звенигородського повіту (нині Шевченкове Звенигородського району), звідки походив Григорій Іванович . Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія а 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти у дяка Совгиря. Тоді ж ознайомився з творами Григорія Сковороди.

29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона Красицького —

селянина із Зеленої Діброви, а 20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина.

7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей^[2]:# 5[24]. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом. 22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого батькового шлюбу.

Хлопець чумакував із батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кропивницький). 21 березня (2 квітня) 1825 року батько помер, і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців

Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського.^[28] Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема

(Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту та із села Тарасівки Звенигородського повіту. 1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко. Згодом подругу свого дитинства поет не раз згадає у своїх творах і присвятить їй поему «Мар’яна-черниця». Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола.

1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра. Того ж року помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, який призначив Тараса

власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. 6 (18) грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням козака Платова, героя війни 1812 року, нам’яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні. Наступного дня наказ було виконано кучером Сидоркою. Подробиці Віленського життя маловідомі. Ймовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, поміщик узяв із собою Шевченка, а щоб згодом мати зиск на

художніх творах власного «покоєвого художника», віддав його в науку на чотири роки до живописця Ширяєва, у якого й замешкав Тарас до 1838 року. 1833 року він намалював портрет Павла Енгельгардта. Шевченко брав участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник.