Подвиг, що залишиться у віках

   Велика Вітчизняна війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.

   Здавалося б, ті страшні часи минули, але ж ні, попереду ще 2014 рік…

Максим Зубов – людина честі, твердо вирішивши виконати військовий обов’язок, тому що це справа кожного справжнього чоловіка, через короткий час опинився в зоні АТО. А далі Краматорськ, Слав’янськ, прицільний обстріл, поранення, госпіталізація…

Цьому справжньому чоловікові, герою, було в кого вдатися, адже в далекому 1945 його прабабуся Марфа Сергіївна Зубова в свої молоді роки теж пішла добровольцем захищати свою Батьківщину.

Марфа Сергіївна Зубова (Гусакова) –

ветеран Великої Вітчизняної війни.

   За 6 км від села на Варшавському шосе – лінії Другого Білоруського фронту, вже точились запеклі бої. Тому дівчина вирішила втекти добровольцем на фронт. Добравшись до села Малі Кирилівці, де стояв 1379 пересувний евакогоспіталь, її взяли санітаркою.

… Розривалися снаряди, стугоніла в полум’ї земля, дівоча солдатська гімнастерка була мокрою від поту і крові, а санітарка Марфа Гусакова під свист ворожих куль безстрашно виносила на собі або на волокушах з поля бою поранених радянських бійців, рятувала чиєсь життя.      Доводилось не спати по троє-четверо діб, чергувати біля ліжок поранених, бути донором (за три з половиною фронтових роки дівчина здала майже 10 літрів крові для поранених!). З госпіталем вона пройшла важкими дорогами Великої Вітчизняної, звільняючи Білорусію, Східну Прусію, Польщу, аж до німецького міста Бромберг.

За те що витягувала з того світу поранених, майже ціною свого життя, отримала Подяку, ордена і медалі.

Радісну звістку про Перемогу зустрічала в Бромберзі о

6-ій ранку: плакали від радості, танцювали і обіймались.

В мирний час Марфа Сергіївна довгий час працювала в госпіталі в Мурманську. Там зустріла своє кохання – військового Василя Михайловича Зубова, потім їх доля привела на Україну, в Шостку. Де прожили 60 років та народили трьох доньок.