Чорнобиль не має минулого часу

Пам’ять болем людським наповнена,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі, серця людей.

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою…

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

Чорнобиль – ми пам’ятаємо цю дату

І застигає в жилах кров.

Чорнобиль –  помирає у дитини мати

І не віддасть їй вже свою любов.

Чорнобиль – скільки в цьому слові горя,

Страждань та гірко виплаканих сліз.

Ця радіація впадає в Чорне море, 

Вона таїться в ніжних стовбурах беріз.

Чорнобиль – доки будемо терпіти

Таку халатність та тяжкий урок?