Бабусин пес ховається у буду…
Рум’яні всі – дорослі і малі:
гуля мороз! А я гулять не буду.А я собі залишусь у теплі,
візьму в печі горнятко з “соняхами”,
забуду всі печалі, всі жалі,
у кріслі сяду, обкладусь котами…
Василь, Мурко – м’які, як подушки,
солодко сплять мої дряпучі киці.
Подивишся – не скажеш “хижаки”:
під щоку лапка, хвіст, як у лисиці…
Сидітиму й дивитимусь, як дим
стовпом стоїть усюди над хатами,
як сонце у віночку крижанім
хоч світить, та не гріє промінцями.
Як затишно зимою у селі!
Тріщать у грубі галузки соснові,
мороз квітки виписує на склі –
і хочеться дивитись знову й знову.
Настане вечір. Червоно навкруг.
Казав дідусь, це значить – буде вітер.
Уповні місяць, завмира рух,
а зорі чисті, ніби хтось їх витер …
Казкова ніч. Хати – немов гриби,
шапками снігу вкриті аж по вуха.
Вызвать у лісі сосни и дуби, и
внутри спить. А місяць тишу слуха.
Весна
Квітневий, теплий, свіжий ранок,
війшло сонце за гори и
шле проміння життєдайне –
Всесвіт щедрії дари.
І бризки сонця золотого
Зі сну збудили все живе,
А ось в безмежному просторі
Хмаринка лебедем пливе.
Весна співає, животворить
І щастям серце наповня,
Весна нам стеле шовком трави
І сипле квітом навмання.
Лідія Козар
У селі в бабусі
У селі в бабусі
Прокидаюсь рано.
Стеля – вся у сонці,
В променях стіна.
Кущики картоплі
Присідають марно –
Все одно побачу
З крайнього вікна!
У селі в бабусі
Все мені цікаве,
Все мене гукає,
Все на мене жде:
Квіти,
Берег річки
І зелені трави …
Навіть на дорозі
Кошеня руде …
У селі в бабусі
Найтепліше літо,
Найпрудкіша стежка,
Що біжить на став.
Обминаю грядку,
Обганяю вітер
І гукаю хлопцям:
«Бачте, Не проспав!
Ганна Чубач
Осінь у селі
Відщебетало літо солов’ями
І соняховим сонцем відцвіло,
У небо піднялось за журавлями,
Лишивши ранній осені село.
А та, немов багата справжня панна,
В розкішні шати з золота вдяглась,
Туманам сірі одягла жупани,
Вогнем у лісосмугах зайнялась.
Червонобоким яблуком упала,
Манила скуштувати його смак,
Медвяний запах грушам дарувала,
Горіха нарекла в саду: «Приймак».
А він ніяковів, хочу був у листі,
Та плодом зпересердя вже жбурляв,
І дикий поряд виноград стелився,
Він обіймав горіха й забавляв.
Ген туляться на гіллі сині сливи,
Краси й смаку їм сонце добавля.
Не будуть люди наші нещасливі,
Коли така багата в нас земля!
Ганна Верес
Published: Jan 30, 2021
Latest Revision: Jan 30, 2021
Ourboox Unique Identifier: OB-1026448
Copyright © 2021